Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Кінець Жовтого дива 📚 - Українською

Читати книгу - "Кінець Жовтого дива"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кінець Жовтого дива" автора Худайберди Тухтабаєв. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 85
Перейти на сторінку:
з'явилися? Увечері вас не було…

— Утік з лікарні, синку, — пояснив Салімджан-ака винуватим тоном. — Тут, сам знаєш, справи у нас важливі й складні… Гріх у такий час валятися в лікарні. Та лікарям хіба це втлумачиш? Діждався сьогодні, коли всі поснуть, і накивав п'ятами. Знаєш, Хашимджане, якого висновку я дійшов?

— Ні, не знаю.

— У пограбуванні нашого сейфа брали участь люди Адила Аббасова. Він — організатор.

— Правильно.

— Бо саме він зацікавлений у знищенні цих документів. Але сейф відмикав не він особисто.

— Правильно. Не він відмикав.

— Стривай, а ти звідки знаєш?

— Та ні, я так просто.

— Невиправний негідник цей Аббасов. А я сподівався, що схаменеться; здогадуючись про його шахрайства, намагався направити на шлях праведний. А він щоразу намагався обдурити мене і, слід визнати, це йому поки що вдавалося. Ти знаєш, я з вуркаганами суворий, але ж не спійманий — не злодій.

— А ви давно його знаєте?

— Років десять.

— Не пригадуєте, не проходив він по справі щодо махінацій на шовкоткацькій фабриці?

— Не пригадую, синку. Адже коли те було… Ти це до чого?

— Ні, просто так…

Не час іще говорити з Салімджаном-ака про все, що я знаю. У нього серце, може знову злягти. Йому зараз корисно чути лише радісні вісті… Вирішено, про старі справи перемовчу. А от якщо я скажу, де сховано документи, він раптом візьме й видужає остаточно.

— Салімджане-ака, нумо присядьмо, — сказав я якомога спокійніше, ведучи його на веранду.

— Що в тебе там, щось важливе? — допитливо глянув він мені в очі. — Ану викладай.

— Ого, важливе. Та ще яке!

Ми сіли на диван. Ні слова не кажучи про чарівну шапочку, я розповів, як повернувся з кишлаку, відвідав кафе «Сама втіха», пішов по слідах директора, одне слово, все по порядку.

— Як тобі пощастило все це підглянути і підслухати? — з деяким недовір'ям запитав полковник.

— А я вмію бути невидимим.

— Ти що?.. — ще з більшим недовір'ям покосився на мене Салімджан-ака. Мабуть, подумав, що я трохи — теє…

— Справді; якщо сумніваєтесь, можете перевірити. Ось заплющіть-но очі…

Полковник неохоче заплющився. Я надів шапочку, став невидимим.

— А тепер ви мене бачите?

— Ні. Ти й справді зник, Хашимджане. А голос твій чую. Товба… Що ж це таке? Ей, слухай-но, хлопче, припини лишень свої фокуси, з'явися знову!

— Зараз. Тільки заплющте очі.

— Ну заплющив.

— Тепер можете дивитись.

— О, товба, товба! Хашиме, ти це чи ні? Чи мені наснилося?.. Та ти справжній фокусник, хлопче! Ну, поясни, як ти щезаєш?

— Я випив спеціальні ліки.

— Дай і мені попробувати крапельку твоїх ліків.

— Не можна. Будь-кого іншого ці ліки можуть убити. І взагалі це страшенна таємниця. Якщо про неї дізнається ще хтось, то ми всі троє вмремо, не сходячи з місця.

Полковник похитав головою.

— Чи не сниться мені все це?

— Ні, не сниться, Салімджане-ака.

— Покажи тоді свій фокус іще раз.

— Заплющте очі.

Хвилин десять-п'ятнадцять ми гралися в піжмурки. Я ставав невидимим і подавав голос із різних кінців веранди; Салімджан-ака пробував піймати мене, а коли я вислизав із його рук, він реготав на все горло. Нарешті, зморені, ми знову сіли на диван.

— Ти де дістав такі ліки? — спитав Салімджан-ака лукаво.

— Бабуся дала.

— Чи не алхімік вона в тебе часом?

— Що-що? Червоний хімік[18], ви сказали?

— Кажу, великий учений, видно, твоя бабуся. За винахід таких ліків треба б нагородити її Державною премією.

— Ну, цього робити не можна.

— Чому ж не можна? — усміхнувся полковник. — Інші зроблять кочергу і ходять по інстанціях, вимагають премію…

— Моя дорога бабуся захворіє, якщо ми відкриємо її таємницю.

— Невже?

— Їй-право. Можете мені повірити.

— Отже, цю таємницю нікому не можна звіряти?

— Нікому.

— Цікаво… — Полковник заходив по кімнаті сюди-туди. — Я ж не раз чув про різні випадки чаклунства, але не вірив цьому. А ось три роки тому я їздив у Ленінград на семінар. Нам показали маленьку дівчинку й сказали, що вона здатна бачити крізь товсті стіни, крізь сталеві пластинки півметра завтовшки. Я, звісно, не повірив. Дівчинка підійшла до мене. «Дядечку, якщо хочете, можете випробувати». Я попросив перше, що спало на думку: сказати, що в мене у нагрудній кишені. Дівчинка підняла очі й за мить сказала: «У вас у кишені лежить паспорт і вкладена в нього фотокартка хлопчика та жінки». В паспорті моєму була карточка дружини і Каріма, знятих разом! Я був приголомшений. Хтозна, можливо, й твоя бабуся має якісь невідомі науці особливості. Телепатія там… А взагалі, я гадаю, що ніякого чаклунства немає, просто ти спритний хлопець і дечого встиг навчитися, служачи в міліції.

— Салімджане-ака! — перебив я його. Полковник зупинився, обернувся до мене, ждучи, що я скажу.

— Ви мене любите?

— Звичайно. Як рідного!

— Тоді ще раз прошу: нікому не виказуйте моєї таємниці.

— Стривай, стривай, Хашиме! Ну гаразд, давай не будемо про це більше. Я сорок років працюю в міліції і сорок років зберігаю, якщо треба, державні таємниці. Я вмію мовчати,

1 ... 34 35 36 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець Жовтого дива», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кінець Жовтого дива"