Читати книгу - "Чарівні казки"

Ставши феєю, Меридіана думала тільки про те, як скористатися знаннями чаклунства, щоб допомогти пригніченим людям. Своїм житлом вона обрала печеру біля підніжжя Піренеїв, прикрасила її безліччю довершених статуй — те помешкання й до цього часу називають Печерою Меридіани. Вона побувала у всіх частинах світу під приводом відвідин фей, своїх подруг, яким підносила багаті дарунки, але насправді пустилася в мандри для того, щоб дізнатися про життя усіх народів світу. Із прикрістю молода фея побачила: усюди злостивість, невірність, безсилля, лукавство, і нема жодної людини, яка була б цілком щаслива і не бажала більше нічого на світі. Це викликало у Меридіани велике співчуття до людських бід і зміцнило намір завжди допомагати нещасним.

Під час своєї подорожі Меридіана ніколи не пропускала нагоди зробити добро. В Індії, у феї Мальмек, королівна помітила в палаці дівчину дивовижної краси, яка мусила готувати підстилку для п’ятдесяти верблюдів. Здогадуючись, що тут криється щось незвичайне, Меридіана спитала у дівчини, хто вона. Красуня зізналася — є дочкою короля Мономотапи, а мачуха, бажаючи помститися за те, що королівна не захотіла вийти заміж за одного з її братів, попросила фею Мальмек викрасти її. Фея зачарувала королівну на триста років, з яких минуло лише двісті; сказавши це, дівчина розплакалась і попросила Меридіану не відволікати від роботи, бо коли не закінчить своєчасно, чотири старі наглядачки поб’ють її: від першої вона дістане п’ятдесят ударів палицею по п’ятах, від другої — стільки ж по плечах, від двох інших по двадцять п’ять по животу і сідниці. Жахнувшись від такої жорстокості, Меридіана вдарила чарівною паличкою по каменю, тієї ж миті в стійлі верблюдів з’явилися нові підстилки. Прекрасна індуска, вражена таким дивом, вирішила, що Меридіана — велике божество, і умиваючись сльозами, благала фею зглянутись над нею. Меридіана заспокоїла її і обіцяла допомогти. Поговорила про неї з Мальмек і вельми наполегливо просила змилуватись над нещасною, на що фея погодилась. Меридіана поспішила до королівни й повідомила, підносячи тій біле плаття, що за годину вона опиниться у кімнаті, звідки була викрадена, в тому ж вбранні і такою ж юною й прекрасною, як і двісті літ тому. І справді, королівна потрапила до палацу свого батька, але оскільки за такий тривалий час багато чого змінилося і королівство перейшло до іншого роду, ніхто її не впізнав.

Король, який мав багато своїх дітей, дуже здивувався, побачивши королівну; усі захоплювалися її вродою, але оскільки йшлося про передачу їй королівства, ніхто не наважувався підтримати дівчину. Вивчивши архіви, виявили: справді королівна була викрадена феями, але хто може довести, що саме її повернули через двісті років? Одне слово, король не побажав заглиблюватися в суть справи, бо міг позбутися всього.

Але всі народи люблять новизну, і жителі Мономотапи згоряли від нетерпіння побачити таку незвичайну особу. Радники короля застерегли його: слід остерігатися можливого повстання на підтримку королівни, отже, щоб мати спокій і забезпечити корону своїм дітям, політичні інтереси вимагають стратити її.

Інші, менш жорстокі, підказували: прекрасну королівну слід віддати заміж за старшого королевича, але жадібний король чекав прибутку від одруження сина, тому відхилив другу пропозицію й вирішив звести зі світу королівну, звинувативши в тому, що вона нібито сіє в народі смуту.

Королівну схопили, і поки вершили над нею суд, старший син короля, зачарований її красою, заявив батькові: якщо стратять королівну, то він кинеться у те ж саме багаття, яке розкладуть для неї. Короля дуже образила заява сина, але це лиш прискорило приготування до страти.

Однак фея Меридіана, вгадуючи перебіг подій, відвідала королівну у в’язниці й пересвідчилась, що та набагато більше засмучена рішенням королевича померти разом із нею, аніж своїм власним нещастям. Фея була вельми вдячна королівні за великодушність і, пообіцявши ніколи не покидати, повідомила, що батько її сховав колись багатий скарб, вона покаже його… А теперішній король радо погодиться на шлюб свого сина, дізнавшись про цей скарб.

Потім фея проникла до кабінету короля, мала з ним грізну розмову, переконуючи, що для нього надто велике щастя — шлюб сина з прекрасною королівною, яка володіє більшими скарбами, ніж усі королівни Індії разом узяті.

Проказавши це, фея зникла, а короля, наляканого цим видінням, терзали суперечливі думки. Але через те, що гору над усіма іншими почуттями взяла жадібність, він вирішив з’ясувати у самої королівни, чи й справді вона володіє незліченним багатством. Подумавши, що королеві легше буде випитати у дівчини таємницю, він послав її до в’язниці з цим дорученням.

Королева хитро полестила дівчині, приголубила її, називаючи своєю дорогою невісткою і перебільшуючи й без того сильну синову пристрасть до неї. Королівна, яка вже не раз бачила молодого принца й знала про його намір віддати життя за неї, запевнила королеву-матір: вона з радістю збереже їй дорогого сина, і якщо для цього недостатньо її прав на корону, то вона подарує йому ще й безцінний скарб. Королева тисячу разів поцілувала її, а коли у вказаному феєю місці був знайдений і сам скарб, то, на велике щастя обох закоханих, з небувалою пишністю відсвяткували весілля.

З радістю завершивши цю справу, Меридіана повернулася до своєї печери в Піренеях, але пильність і добре серце не дозволили їй довго перебувати у бездіяльності; вона була присутньою при пологах усіх королев, і не задовольняючись тим, що ставала на перешкоді шахрайству інших фей, нагороджувала королівен незвичайною вродою, а королевичів великою доблестю й іноді робила їх невразливими. Слава Меридіани ширилась по всьому світу, і хоч як заздрили їй інші феї, вона ставилась до них так приязно і вміла робити такі приємні й доречні подарунки, що майже не мала ворогів й користувалась у корпорації фей загальною повагою.

Послуги, які Меридіана надавала вінценосним особам, не заважали їй допомагати простим людям, і якщо зустрічала бідну пастушку, у якої не вистачало сили захищати своїх овечок від голодного вовка, вона поспішала зарадити лихові, переводила отару на