Читати книгу - "Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Абакум узяв чемодан і тихенько вийшов з дому.
Наближалась північ. Захов глянув на небо — зірки сховалися за хмарами.
Спалахнули фари і одразу ж погасли. Назустріч йому мчала машина.
Рацію Абакума було запеленговано, як тільки він виїхав з Іхтимана. В навушниках пролунали якісь дивні пронизливі звуки, почулись відчайдушні благання допомоги. Крапки і тире. Потім усе несподівано затихло, і в навушниках з невеликими паузами тричі прозвучав сигнал коду.
Абакум зменшив швидкість і з'їхав праворуч на узбіччя. При тьмяному світлі плафона він вийняв рацію, настроїв її на відповідну хвилю і передав в ефір: «Слухаю». У мембранах прозвучало скорочене: «Передаємо». Після цього йшло повідомлення: «Синя «Волга» тільки що проїхала станцію Бєлово. За розпорядженням полковника, за вами рухається ГАЗ-69-А. Він до ваших послуг. Шофер вам знайомий». Абакум відповів: «Зрозумів. Дякую». Натиснув на стартер, і машина знову помчала по асфальтованому шосе.
Через кожні п'ятнадцять хвилин його регулярно повідомляли про те, через які пункти проїхала синя «Волга». Прокопій Недялков рухався з середньою швидкістю 70 кілометрів на годину. Абакумові легко було скоротити відстань між своєю машиною і «Волгою», але він побоювався надмірного зближення: інспектор міг догадатися, що за ним стежать, і пропустити його вперед.
Проїхавши село Звиничево, Абакум знову з'їхав на узбіччя і вимкнув мотор. Відчинив дверцята, прислухався: навколо було тихо, тільки вітер ледве чутно шелестів листям оповитих пітьмою дерев. Абакум вийняв цигарки і почав жадібно курити. Потім подивився на годинник — була друга година ночі.
Зачинивши дверцята і піднявши стекла, Захов настроїв рацію і попросив повідомити, де тепер синя «Волга». Йому відповіли, що машина десять хвилин тому виїхала з міста Іхтимана і прямує по шосе на Пловдив.
— Будьте уважні, — продиктував Абакум. — По-перше, наш «приятель» проїде через Кричим по дорозі в Девін. Дайте розпорядження, щоб його зупиняли на кожному контрольно-пропускному протиящурному санітарному посту і піддавали старанній дезинфекції як машину, так і водія. Було б непогано, якби в нього, наприклад, «лопнула» камера або якби він затримався в дорозі на одну-дві години через «несподівані перешкоди». Він повинен попасти в Тешел не раніше восьмої години ранку… Записали?.. По-друге, негайно зв'яжіться з Смолянським управлінням. Нехай установлять посилений нагляд за дорогою від Тешела до Триграда і за самим Триградом та його околицями. Опишіть зовнішність інспектора і дайте вказівку підняти на ноги партійні організації сьогодні вночі… Записали?.. По-третє, негайно встановіть нагляд за всіма запідозреними особами в районі Триграда, зокрема за особою, відомою під іменем Ракіпа Колібарова. Крапка… Одразу ж повідомте мене, як тільки інспектор виїде на шосе, що веде в Девін. Я чекатиму біля Пазарджика. Постараюсь випередити синю «Волгу», їдучи через Доспат… Кінець.
Абакум відчинив дверцята і глибоко вдихнув повітря. Лоб і руки в нього спітніли. В ту мить, коли він прикурював, його машину освітили потужні промені жовтого світла. Ліворуч, за кілька кроків від нього, раптом спалахнуло позолотою листя на гіллястому дереві. «Зовсім як у казці», — всміхнувся Абакум і раптом відчув, що йому страшенно хочеться спати.
Заскреготали гальма, жовте світло погасло. Зникло дерево, запахло перегорілим моторним маслом і бензином.
— Здрастуйте! — глухо, мов крізь товсту завісу, долинув м'який знайомий чоловічий голос.
«Мені обов'язково треба відпочити», — подумав Абакум і спитав:
— Чи в порядку додаткова коробка швидкостей?
— Аякже, інакше бути не може! — засміявся шофер.
— Ти сядеш у мою машину, а я поїду на газику, — промовив Абакум..
Шофер мовчки стояв біля машини.
— Сідай біля мене, — сказав Абакум. — Ось тобі навушники. Тепер ти схожий на справжнього пілота. А втім, ми з тобою не вперше так міняємося… Пам'ятаєш?
Абакум доторкнувся лобом до холодного скла дверцят і заплющив очі. йому здалося, що вік поринає в бездонний колодязь, а навколо нього пливуть сиві клуби туману, схожі на ті, які під час негоди оповивають, немов чалмою, лисе тім'я Карабаїру. І хтозна-чого в його пам'яті раптом промайнуло червонощоке обличчя Марка Крумова, господаря Ілчового шинку. Абакум розтулив обважніли повіки, і господар Ілчового шинку зник, а замість нього знову виросло дерево з позолоченим листям. «Зовсім як у казці, — всміхнувся Абакум і подумав: — Якщо це дерево нагадує мені казку, значить, я не сплю!» Він спробував знову поринути в той похмурий колодязь з клубами туману, але в його свідомість прокралось настирливе запитання: «А чому тобі хочеться неодмінно заснути?» Абакум поліз у кишеню по цигарки.
— Товаришу капітан, — сказав шофер, злегка штовхнувши його ліктем. — Дзвонять!
З Софії повідомляли:
«Синя «Волга» тільки-но виїхала з Кричима. Вжито заходів, щоб вона прибула до Тешела не раніше восьмої години. Ваші розпорядження передано. Зв'яжіться в Триграді з лейтенантом Георгієвим».
«Вирушаю через Пештеру в Доспат, — сповістив Абакум. Потім додав: — Нехай лейтенант Георгієв чекає мене в Тешелі біля мосту».
Було близько третьої години ночі.
Абакум пересів з рацією в газик, наказав шоферові їхати за ним на відстані і попередив, щоб від Доспата до самого Боріно був уважним, бо дорога дуже розбита. Потім повернув ключ і дав газ. Машина рвонула з місця, і незабаром червоне світло розтануло в чорнильній темряві.
16
На другий день після того, як було виявлено ящурну епізоотію, Смолянське управління відрядило в Триград лейтенанта Георгіева. Лейтенант і його два помічники прибули в село з мулом, навантаженим довгими строкатими жердинами і різними землемірними інструментами. Як тільки вони пред'явили в сільраді документи, мешканці Триграда вже знали, що до них приїхали межовики, які складатимуть план майбутньої сільської площі. Два помічники зупинились у школі, а їх начальник, як і належало його рангу, у кабінеті голови сільської ради. Для нього зробили нари, принесли солом'яний матрац з ковдрами, і начальник улаштувався зручно, як удома.
Цей огрядний, приземкуватий, передчасно облисілий чоловік, з вологими жовтуватими очима і пухлими губами був великим диваком. Впадало в око, що до праці він не рвався, зате любив поспати. А коли не спав, сідав на підвіконня і, тягнучи через соломинку охолоджену
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пригода опівночі. Однієї дощової осені, Андрій Гуляшки», після закриття браузера.