Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер 📚 - Українською

Читати книгу - "Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Долина Гнівного потоку" автора Бенно Фелькнер. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 106
Перейти на сторінку:
цих п’ятьох, яких ви щойно вибрали, є свої завдання. А коли доведеться вирішувати щось важливіше, ми скличемо вас усіх. Але є ще одна справа: треба подбати про нашу безпеку. Я пропоную заснувати комітет добровільної охорони.

Він замовк, очікуючи. На мить запала тиша. Більшість шукачів знали про такі комітети тільки з чуток. З ними пов’язували не одну криваву історію. Нарешті хтось гукнув:

— Так буде найкраще, Муре! Браво! Поясни тим, хто не знає, що це таке!

— Це річ проста, товариство, — сказав Мур. — До комітету належать тільки добровольці, люди тверді, що вміють обходитися зі зброєю і готові беззастережно захищати спокій та лад. Хто саме належить до комітету, лишається в таємниці, щоб уберегти його членів від помсти, а судитиме вія за законами пустелі. Тепер кажіть свою думку.

Юрба загомоніла, загула. Нарешті більшість шукачів піднесли руки.

Тоді наперед виступив Боєр і промовив:

— Дайте мені слово. Мене звати Боєр.

Семюел Мур швидко скинув оком на новака, тоді подав йому руку й допоміг вилізти на скриню. Боєр трохи церемонно подякував, і його водяві очі з білими віями на мить допитливо спинилися на Мурові. Тільки на мить — і зразу ж звернулися до зборів. Знизу зацікавлено дивилися на нього і складали йому ціну: тут, у долині, його ошатне вбрання привернуло до себе увагу.

Боєр зняв дорогого капелюха й сказав:

— Мене звати Боєр.

І — диво дивне — легенько вклонився. Першу хвилю шукачі не знали, чи можна ставитись поважно до цього дженджика, що, мов павич, пишався перед ними. Вони помітили на пальці в нього перстень з великим самоцвітом, побачили грубий золотий ланцюжок від годинника, коли Боєр розстебнув картатого сурдута. Що ж, треба послухати, що він патякатиме… Боєр говорив холодно, спокійно, але дуже ввічливо. І відразу ж піймав слухачів на гачок, звернув їхні думки, котрі добре вгадував, у інше річище.

— Я хотів би вам дещо сказати про три речі, з яких дві напевне вас зацікавлять. Дуже добре склалося, що я втрапив саме на збори. Хоч я тут новак, проте вважаю, що маю право виступати ось на якій підставі. Я купець і дістав від уряду концесію на торгівлю в долині. Отже, я також належу до вашої громади. П’ять моїх підвід з крамом уже в дорозі і днів за три мають бути тут. Я залишив їх…

Боєрові слова потонули в радісних вигуках і гучних оплесках. Він прихилив до себе шукачів, як завжди буває, коли людям щось обіцяєш. Тільки-но гомін ущух і слухачі знову наставили вуха, Боєр докінчив:

— Я залишив їх у підгір’ї. Там є все: харчі, одяг, знаряддя.

Люди знову заплескали. Та Боєр був незворушний, усім своїм виглядом показуючи, що між ним і юрбою — відстань, яку годі переступити. Але шукачів уже не вражала його пиха — адже він іншого тіста книш. Він гендляр, а їхній брат кожен на свій лад кирпу гне.

Боєр тим часом повів далі:

— По-друге, у тій валці, до якої належать і мої підводи, є представники влади, а з ними також писар і межовик. Вони їдуть поштаркою, тому загаялися в дорозі. До валки пристало ще чимало всякого люду. Охороняє її окружний шериф Бренкер, що досі був на службі в Новому Тендерні. Тепер він чинитиме в долині суд. От я й гадаю, що не одна справа, про яку ви тут радилися, найближчими днями розв’яжеться сама собою.

Оце-то новини! Прийдешнє шукачів миттю постало в зовсім іншому світлі.

— А тепер останнє, що я хотів сказати, — провадив Боєр. — Табірна управа має бути, це добра думка. — Він скинув оком на долину, на довколишні скелі, ніби оцінюючи все. — Треба ще чимало зробити, щоб кожен міг швидко добувати своє золото й ніхто йому не стояв на заваді. Літо коротке. Управі буде до чого рук докласти. Але навіщо комітет добровільної охорони? Шериф Бренкер не новачок, багато хто спізнає це на собі, порушники закону при ньому не нагріють тут собі місця. А комітету добровільної охорони влада не визнає. Тому я гадаю, що слід добре зважити, перше ніж давати згоду на нього, тим паче, що той комітет дуже небезпечний. Одначе це тільки моя власна думка, і я нікому не хочу її накидати.

Боєр знову легенько вклонився, зіскочив додолу й вернувся до Джілбертів. Шукачі загомоніли: одні були за, інші проти. Семюел Мур очікував. Він сам вагався, хоч не давав того взнаки. Раптом на скрині коло нього опинився Гол Слейтер.

— Друзі! — крикнув він, і юрба затихла. — Ми почули добрі звістки. Боєрова діяльність розв’яже чимало наших труднощів. Цей чоловік у своєму ділі, певне, щось тямить і говорив він до пуття, та в одному помиляється. І не дивно. Він купець, а ми шукачі. Небезпеку табірного життя ми знаємо краще за нього, а мертвий там у могилі під скелею застерігає нас! Комітет забезпечить у таборі спокій, він складатиметься з найкращих людей і завжди буде насторожі. Якщо тільки ми утворимо його, негідники добре подумають, перш ніж зважаться ще на який злочин. Голосуйте за комітет!

Гол чекав, стоячи коло Мура. Усі здогадалися, що той комітет очолить він сам, і піднесли руки.

— Отже, вирішено, — сказав Гол.

На обличчі в нього не ворухнувся жодний м’яз.

Люди почали розходитись. До вечора було ще далеко, але працювати ніхто вже не брався. Шукачі мали про що поговорити. Корктаунці повернулися до своїх наметів, і Мур запитав Слейтера:

— Як тобі сподобався той Боєр?

Слейтер здвигнув плечима:

— Треба буде до нього краще придивитися… але шкуру він із нас злупить.

— Кожному своє, Голе.

— Як на мене, він трохи пихатий… і надто холодний. Надто, Семе, розважний.

Гол Слейтер і Боєр мали того дня ще багато роботи. Кожен своєї. Боєр шукав місця, де поставити крамницю, і вибрав його при дорозі майже посеред долини. Він довго дивився на печеру вгорі і на кам’яного носа, що нависав над

1 ... 34 35 36 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Долина Гнівного потоку, Бенно Фелькнер"