Читати книгу - "Лицарі черешневого цвіту, Костянтин Киріце"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Інженер глянув на нього, не розуміючи:
— Про яке «ге ер» ти кажеш? Якась нова дурниця?
— Ні, таточку… Що означає «п’ята ге ер»?
— Он воно що! — збагнув нарешті інженер. — П’ята г. р.! Це п’ята година ранку.
Першого успіху Тік досягнув легко. І він сміливо рушив на штурм другого:
— Таточку… Я теж хочу піти в експедицію з Марією…
— Ні! — відповів інженер, схиляючись до паперів.
Він відповів дуже спокійно, і Тік зрозумів, що все втрачено. Аби хоч знаття, де й коли він допустив помилку. Може, ще раз спробувати? Дарма! Він знав, що нема ніякого сенсу наполягати. Батько ніколи не брав слів назад. А будь воно неладне! Тож коли, де він помилився?
Але малюк не помилився. Хоч би що він зробив, хоч би як з’явився перед батьком, хоч би коли прийшов, все одно він почув би ту саму відповідь. Одначе малий таки знайшов сили залишити кабінет з байдужим виглядом:
— Гаразд, таточку… Добраніч…
Та коли вийшов на ганок, із його очей струмком хлинули сльози.
Добраніч… Інженерові Флореску дуже потрібне було таке побажання, бо він передчував погану ніч. Він чекав Тікового запитання, відколи прийшов додому, і був дуже здивований, що довго його не чує. Він знав, що Тік страждатиме до сліз, але волів бачити його вдома, хай помучиться тут, аніж думати про нього весь час, коли він буде там, у невідомих місцях, де повно небезпек… Може, це жорстоко?.. Але це вже не має значення.
Тік був сумний, дуже сумний, він ледве стримувався, щоб не розревтися вголос. Але не мав зла на батька. Розум його весь час затято шукав хоч якусь шпаринку, шукав рятівних ангелів, пригадував казки з дивом в останню мить, пригадав і казку з найменшою царівною, чарівну коробочку…
Аби ж то мош Тімофте згадав, де вона захована!.. Але хіба зараз йому може придатися чарівна коробочка? Навіщо опечалювати моша Тімофте?.. Видимий чи невидимий — тепер уже все одно. Йому заборонено йти…
Зненацька малому сяйнула одна думка, нечувана думка… Не гаючи часу ані секунди, він метнувся назад, відчинив двері кабінету й запитав, напустивши на себе байдужого вигляду:
— Таточку, можна мені вийти в місто на півгодини?
Інженер відповів йому таким самим тоном:
— На півгодини можна…
Тік спокійно причинив за собою двері, спокійно ступив три кроки, а далі помчав стрілою.
Навіть Цомбі, невимовно здивований, не міг триматися його кроку в цьому гоні за останньою надією.
6У парку черешняки вперше відчули — і почали благати всіх святих та нечистих, щоб це було і востаннє — реальний зміст поняття: бути виснаженим. Вони були виснажені…
— Так, друзі! — не вгавав мисливець. — Добреску — справжній ас, слово честі! Біля нас горіла колода так, ніби вона була напхана жаром, а нас шестеро, веселих, господи, і ми слухали його, ніби святого, і нам розпливалися мізки в головах, але ми навіть не ворушилися на колоді, слово честі. І якби зараз уже перейшло за північ, а ми були на Оленисі…
— Якби вас звали Добреску… — сказав Дан уже з останніх сил.
— О так, друже мій! Це було б точніше, слово честі!
— Сто сорок дев’ять! — простогнала Лучія голосом умирущого.
— Перепрошую? Не сорок дев’ять… Я вже вам сказав, слово честі! Рівно сорок років тому, друзі мої!.. Як нам тоді розказував Добреску! Еге-ге! Всі великі мисливці повинні вміти розповідати, слово честі!
— Слово честі! — майже закричав Урсу. — Ви не хочете позичити нам човна на кілька днів?
Мисливець подивився на них так, ніби вони лише щойно з’явилися перед ним:
— Мого човна? Якого човна?
— Вашого надувного човна! — вибухнула й Лучія. — Ми повернемо його вам назад. Ми вже думали й про оплату… Або, якщо хочете, то купимо його у вас…
— Отже, ви все-таки йдете… Господи ти мій!.. На Форельне озеро, так?.. Слово честі?..
Зрозумівши, що мовчанка підлітків означає згоду, мисливець спробував вкласти у свої слова всю силу переконання:
— Господи, я ж вас попереджав! Аби потім не казали, ніби я вам не говорив, слово честі! Друзі мої, там пекло, там небезпеки, це ж не жарти. Небезпеки підстерігають, мов вовки. Та й справжні вовки там є, слово честі… А в озері немає дна. Я мучився десятки разів, щоб дістати дно, і — який там дідько! — не зміг…
— А може, це тому, що вам не трапився меткіший дідько, — додав Дан упівголоса.
— Друзі мої, я вже вам сказав! А якщо не говорив, то повторюю, слово честі… Хай вас бог береже від вирів на Форельному озері. І Добреску нам казав про це, уже на смертній постелі, слово честі! То справжні урагани, катаклізми…
— Ви були там?
— Був, друже мій! Я там був двічі. Одного разу мене так закрутив вир, що поламав дощенту човен і ледь не проламав мені голову, слово честі…
Черешняки не зважали на нісенітниці. Їм хотілося будь-що роздобути човен.
— Не може бути, щоб ваш човен не витримав, — Марія спробувала вдатися до лестощів.
— Це єдиний човен, друзі мої, єдиний човен, який може витримати, слово честі. Інакше вир… Але там є й інші небезпеки, ще гірші, ще страшніші, ніж вири, слово честі. Господи, це ж кажу вам я! По озеру ходять нечисті духи. У кожному гроті повно вовкулаків і привидів… Це справжні духи, друзі мої, це не балачки й не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицарі черешневого цвіту, Костянтин Киріце», після закриття браузера.