Читати книгу - "(не) Вірний, або Ти моя, крихітко!, Аня Стар"

— Я вже казала, ні, але...

—  Але? — права долоня чоловіка повільно пройшлася плечем і попрямувала нижче.

—  Є... —  принцеса насупилася, згадуючи потрібну для себе інформацію, — Є ж традиція, що пані має подумати, - вона зробила короткий, різкий вдих, коли його долоня пройшлася лінією грудей, схованих світлим покривалом.

— Ти вирішила подумати, — Редді підвівся, дивним чином позбавляючи верхню частину свого тіла одягу. — У тебе є можливість зайнятися цим просто зараз.

— А ти? — обережно перепитала Вікта, відчуваючи, як руки Фейта погладжують її ноги в тонких панчохах.

"Усе ж таки не дарма одягла, хоча чому він не зняв усе до кінця?"— дівчина прикрила свої очі, відчуваючи обґрунтований гнів.

— Я вважаю за краще діяти, - бастіон захисту з м'якої ковдри немов випарувався або просто зник із цієї реальності. Принцеса відчула легкий лоскот, із хвилюванням підозрюючи, що чорні трусики зазнали тієї ж долі.

— Не знаходиш, що в цьому... вигляді досить складно думати, Фейт? — нервово смикаючи ногами, зі збентеженням прорекла Вікта. Для неї не було проблемою власне голе тіло.

Катастрофою обернувся хаос із наростаючої бурі відчуттів і занадто яскравої купи емоцій.

Настільки незнайомих для неї і водночас не відкинутих. Погляди принцеси і Редді на мить зустрілися. Її стан все ж можна було охарактеризувати одним словом - очікування.

Чоловік з посмішкою схилився до плоского живота Вікторії. Він повільно погладив лінію м'яких стегон, починаючи цілувати теплу шкіру.

—  Ах... білизна, до речі, не з дешевих...— уже жалібно констатувала Вікта.

Вона чудово знала про методи фізичного впливу, от тільки не врахувала, що саме з нею коханий чоловік вирішить провернути подібне. Вологий, гарячий язик рушив донизу, а напружені ноги дівчини утримували турботливі руки.

Вікта завмерла на галасливому видиху й широко розкрила губи.

— То що ти вирішила, люба? Так? — прошепотів із погрозою Редкліфф, опускаючи своє обличчя до джерела слабкої, неконтрольованої пульсації.

—  Ой... — Вікта спробувала рефлекторно зрушити ноги разом, щоб не дати здійснитися задуманому, але, мабуть, Фейт чудово знав наперед послідовність усіх її жалюгідних спроб опору. Вона відкинула голову назад, розкриваючи на вдиху губи.

— Під-добне не... може... гр-ранити з... — її конструктивний монолог перервався протяжним стогоном на видиху, а тіло отримало свободу від важких кайданів розуму. Таз принцеси сіпнувся, плавно хитаючись назустріч безсоромним маніпуляціям головного м'яза чоловічого рота.

Вікторія задихалася, не розуміючи, чому їй хочеться скуштувати власні губи до крові.

А ще кричати й благати.

"Але про що...?"

Вікта закрутила головою, не бажаючи опинитися в повному програші. Але солодке відчуття жару і легкого оніміння передувало чомусь новому і не підвладному логіці.

Принцеса заплющила очі, з силою стискаючи разом зуби.

— Редді...

Яскравий, багатогранний вибух злився з її безпорадним криком. Усередині молодої жінки зникли всі картини й образи, залишаючи первозданну порожнечу захоплення й дезорієнтації.

— Ти прекрасна у своїй монументальній покірності, принцесо. — його вологі губи накрили її безвольний рот, віддаючи частину власної суті дівчини.

Редді цілував її повільно й майстерно, підводячи до звабливої нестачі кисню. Руки чоловіка піднімалися до грудей, плавно окреслюючи кола на гладенькій шкірі...