Читати книгу - "(не) Вірний, або Ти моя, крихітко!, Аня Стар"

До приходу п'ятниці Вікторія Ертон намагалася зайняти себе по максимуму. Усе тільки для того, щоб зайвий раз не відволікатися на думки про свої маячні сни, де наполегливо миготіло обличчя Редкліффа Фейта, з яким вона так і не наважилася сьогодні поговорити.

Крім цього, вона вирішила на якийсь час забути про свої плани щодо парфумів для подруги. Її особистий блокнот і кілька журналів, можливо, вже загубилися в лабораторних шухлядах або ж зовсім були викинуті на смітник навіть учора або сьогодні рано вранці.

Вона відмовлялася визнавати той факт (а це був саме він), що ці речі міг забрати Фейт.

Вікта піднімалася широкими сходами в бік великої бібліотеки Кембриджа. Тут зберігалися наукові праці, лекції і навіть рукописи найвидатніших умів, щоправда, за склом і представлені як надбання майбутньому поколінню. Вона пройшла до відділу ботаніки та біологічних ресурсів.

"Як завжди, порожньо і самотньо."

Багато студентів, хто закінчив сесію раніше за її групу, і, звісно, старших курсів давно роз'їхалися по заміських віллах своїх заможних родичів або гріли дупи на якомусь спекотному курорті.

Вікта закопалася в пошуку необхідної літератури, встаючи на невеличкі приставні сходи і зовсім не чула наближення несподіваного гостя.

— І як довго я бігатиму за тобою по всій території інституту? — суворим тоном запитав Редкліфф Фейт, спершись плечем на полицю значних розмірів.

— Ох... блядь! — вона завизгнула з переляку, кидаючи дві книжки і хапаючись руками за дерев'яні перекриття.

Фейт майже блискавично опинився поруч і врятував принцесу від невдалого падіння. Він акуратно опустив дівчину на ноги, міцно утримуючи за талію.

— Так і знала, що смерті моєї хочеш! - Вікта боляче вдарила його кулаком у плече, а потім відштовхнула від себе, — Не підходь до мене більше, зрозумів?!

Її очі випускали електричні розряди люті, погрожуючи підірвати все навколо.

— Ау! Полегше, я все-таки врятував твій королівський зад, тож тепер...

—  Ні хріна не тепер! — Вікта нахилилася, піднімаючи з підлоги підручники, — Повторюю, дай мені спокій!

— А може, ти зменшиш свій запал і, хоча б вислухаєш мене? — спокійним тоном запитав хлопець. Він дістав зі свого спортивного рюкзака блокнот бордового кольору і два журнали про рослинність Південної Америки, — Раз у нас ще достатньо часу для роботи над "нашим" проектом, то я хочу допомогти тобі з цим, — Редді простягнув руку вперед, пропонуючи забрати в нього її речі.

Вікторія з підозрою подивилася на нього, ледве звузивши свої очі, однак потім із видихом полегшення забрала їх у нього.

— Дякую, — буркнула ледве чутно.

Безумовно, це була погана ідея, працювати разом, зважаючи на те, як вони обидва реагують одне на одного. Вона знову уважно подивилася на старшокурсника, згадуючи свій останній сон.

— Добре, я згодна вислухати твої пропозиції, але автором буду строго я.

Фейт у примирливому жесті підняв долоні догори, зображуючи до остраху милу моську.

—  А я на лаври не претендую.

***

— Ти абсолютно правильно вчинив, —  промовив Слава, роблячи ковток міцної, пряної кави.

Хлопці сиділи в одному з кафе, поруч із територією Кембриджа.

— Досить уже вдавати з себе літнє подружжя, — Ісаєв зімітував легку втому від цієї плутанини з першокурсницею.

— Думаєш, мене самого ця хуйня не напружує? — Редді відкинув чубок назад, почухавши брову великим пальцем, - Тим паче, вона вирішила зайнятися досить цікавою справою.

— Якою? Вибирати платтячка на п'ятничний вечір? — В'ячеслав заглянув у свій телефон, звіряючи дату на календарі, — У нас же все в силі?

— Ні, вона надумала експериментувати з ароматами для своєї подружки, у неї щось на кшталт сильної алергії. Я тільки знаю, що вони п'ятницю збираються до Букінгемського палацу, будуть на прийомі і, можливо, кудись іще підуть. — Фейт усміхнувся, а потім допив свій холодний чай.

— Та блондинка... Хлої? — Ісаєв відірвав свій погляд від телефону і подивився на друга.

—  Ну так.

— Ти маєш рацію. Найімовірніше, після званої вечері вони можуть вирушити в один із міських клубів, — Слава запустив пальці у своє волосся, продовжуючи задумливо вивчати Редді.

— Я тобі вже сказав, що не в курсі, і знаєш, навряд чи поїду туди. Чорт би їх усіх побрав зі своїм пафосом і дурною балаканиною! — Фейт уже злився, через галас з приводу цієї події.

Він люто ненавидів і відкидав усі ці зобов'язання перед знаттю і високопоставленими чинами, особливо припускаючи, що може запросто зустріти там свого батька.

— Кіра дзвонила мені вже двічі, намагаючись вийти на тебе, а ще засипала купою запитань про твою руденьку, — Слава приховав свою хитру посмішку за білою, кавовою чашкою.