Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Вечір перетворився на суцільний екшн вже давно. П’яні нахаби, неймовірно професійна “розмова” з ними Тихона, після якої Жанна навіть в голові перестала називати начальника “самодуром”, охорона, а тепер ще й поліція. Апогеєм стало, те, що один з поліцейських несподівано кинувся до Тихона з виглядом, наче то його давній приятель і він його сто років не бачив. 

А Тихін теж не припинив дивувати Жанну. Бо у відповідь на обійми навмисно боляче наступив на ногу хлопцеві, якого ще й його напарник по спині боляче стукнув. Треш якийсь. Якби Жанна вживала алкоголь, то подумала б, що вона п'яна і все це їй здається. 

Але і на цьому пригоди не закінчились. Бо Тихін схопив її за руку і вигукнув “Тікаємо!”. Від несподіванки Жанна піддалась першому пориву і кинулась за Маєвським. Та й міцно стиснута її рука в його особливого вибору не лишала. 

Так і бігли вони вдвох нічною вулицею, перескакуючи через ямки та підмерзлі калюжки. І несподівано для самої себе Жанна відчула, наче знову в дитинстві, безтурботно мчить кудись з друзями, і не думає абсолютно ні про що. Ні проблем, ні роботи, ні справ,ні постійного ототго смутку, що накривав її, мов покривалом, вечорами. Нічого. Тільки шалений біг і рука в руці... І це прекрасно, як виявилось. 

Коли вона зрозуміла, що погоні немає, то врешті змогла зупинити Тихона. 

– Що… це… було?... – віддихуючись після кожного слова спитала Жанна. 

– Потім… розкажу… – так само хекаючи, відповів їй Тихін. 

– Чому ми тікали? – встигла відновити дихання Жанна. 

– Потім! А зараз викличемо таксі та я відвезу тебе додому. Досить на сьогодні пригод!

В теплому салоні таксі, вже зовсім заспокоївшись, Жанна почала прокручувати в голові кадри та згадувати деякі дивні моменти. 

– Тихоне! – повернулась до нього. – Чому той хлопець назвав тебе капітаном? 

– Сам не знаю! Це при тому, що я лейтена… що я того лейтенанта не знаю! – Тихін перелякано блимнув на Жанну сірими очима. – Може, сплутав з кимось. А що? 

– Та дивно якось. А чому ми тікали? 

– Ну тут все просто! – незрозуміло кому сказав Тихін. – Я не хотів, щоб тобі довелось заночувати у відділку, в камері з усілякими… ее… нехорошими і непомитими людьми. 

– Але ж ми захищались? Це несправедливо! – щиро засмутилась Жанна. 

– А хто б там розбирався? А якщо б і розбирався, то не раніше ранку. Ти ж сама бачила, які ті хлопці дивні. Мало що в них в голові!

Тільки зараз Жанна нарешті помітила, що вони вже цілий вечір говорять одне до одного на “ти”, а вона ще й “колишнього самодура” за руку тримає. Зрозумівши, хотіла було відпустити, та Тихін несподівано накрив її руку своєю. І від цього дотику тепло розлилось тілом. Воно приємно заспокоювало, розслабляло, заворожувало… 

Аж доки в її ідилію не ввірвалась тривога. Світло зустрічних фар різонуло по салону і висвітило розсічений висок Маєвського, на якому засохла кров відливала чорним. 

– Боже, Тихоне, та вас поранено! Ті придурки таки дістали! 

– До весілля заживе. – якось розгублено відмахнувся Тихін. 

– Заживе, якщо інфекції не буде! Давайте заїдемо до мене, я оброблю. 

– До вас? – адреналін вийшов і обоє непомітно повернулись до того офіційного “ви”. Бос серйозно задумався. – Та ні, мені незручно… 

– Обіцяю цього разу не вимагати знімати штани! – випалила Жанна і таксист підозріло покосився на них в дзеркало. 

– Ну це міняє справу! Гаразд! Тільки… ми нікому не завадимо? 

– Завадимо? – Жанна посміхнулась. – вдома тільки Мопс, моя собака. Син вже знову кудись завихрився з новими друзями. 

– А, ну якщо собака буде не проти…

Жанна тремтячою від адреналіну, що новою хвилею вкрив її, відкрила квартиру. Запах якихось чужих парфумів трохи її здивував, та подумала, що то здалося. Та й Мопс радісно стрибав, шкрябаючи їй ногу і з підозрою зиркаючи на гостя. То ж відразу відволік її від того запаху. 

– Проходьте! – вказала рукою Тихону на вже знайому йому канапу у вітальні і той слухняно зайшов. 

А Жанна швидно озирнулась в пошуках аптечки. 

“Так, мабуть у ванній знову! От же не любить Влад ставити все на своє місце” – подумала і смикнула двері ванної на себе. 

Гарячий пар з запахом чужого парфуму вдарив в обличчя, яке враз залилось пурпуром. В її ванні лежав Влад, ділячи й так невеликий простір з якою білявою дівчинкою. Єдине, що захистило Жанну від остаточного знічення – густа рожева піна, в якій ніжилась парочка. 

– Мамо? – ошелешено видав син. -- Ти ж мала бути на вечері?

– Вии… вибачте! – залепетала Жанна і закрила двері. 

Влетівши у вітальню, червона, як помідор, Жанна схопила Тихона за руку. 

– Поїхали до вас! Там все і обробимо!