Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

Поцілунок залишив на губах присмак меду. Хотілось не розривати його ніколи, розчиняючись, як той мед в окропі, в сильних руках. Коли Волков відпустив дівчину, вона відчула якусь пустку. Ніби від неї відірвали шматок, і тепер там щириться оголена рана.

Антон був не впевнений, що йому вистачить витримки не продовжувати прелюдію прямо в кабінеті. Віра була такою теплою, м’якою, покірною і бажаною, що відпускати її було фізично боляче. Але ж він дорослий чоловік, з них двох, і має тримати себе в руках. А вона – дівча, яке й не усвідомлює чого бажає.

Антону не доводилось мати справу з незайманими. Чи доводилось, але він тоді  не звернув на це увагу. Студентство у нього було як і у всіх доволі шалене, з притаманною молодості безпечністю, дівчатами, алкоголем. Він тоді взагалі вважав, що не одружиться років до тридцяти, і тільки зараз спостерігаючи за Жидкіним, усвідомлював, що йому дуже пощастило, що Олеся випадково завагітніла.

До біса Олесю! Знайшов час коли думати про це стерво. Віра геть не була схожою на його колишню, і  цим підкупала, і притягувала. І зараз несміливо переминалась з ноги на ногу. Йому подобалась її недосвідченість, можливість провести її в чуттєвий світ. Треба це визнати і прийняти. Він не бажає відмовлятись від Віри. Але і напосідати на дівчину було б дурістю. Зараз вона вражена своєю зухвалістю, але як далеко зайде в цій грі насправді?

Те, як Віра намагалась бути цинічною, казала якісь навколо вульгарні речі, а потім сама ж від того бентежилась було милим і збуджуючим. Волкову подобалось і це в ній. І дратувало його. В хорошому сенсі – розпалювало цікавість, інстинкт мисливця. Вона ніби дражнилась – провокуючи і відступаючи.

- Отож,  - Антон спробував щоб голос звучав рівно, і з великими складнощами йому це вдалось. – Які будуть пропозиції далі?

Віра моргнула кілька разів. Цього вона не очікувала. І не думала. Її думки сьогодні з цим листом-пропозицією так далеко не посміли зайти. І зараз відчувала себе слабоумною ідіоткою. Ну як можна було пропонувати чоловікові зустрічі для сексу, і не подумати де ці зустрічі відбуватимуться? Вона перенервувала, думала тільки про те, що він виставить її з кабінету, і їй доведеться шукати нову роботу. А думка про те, що Антон Павлович пристане на її пропозицію була настільки фантастичної і шаленою, що розвивати її далі у Віри не вистачило духу.

- Ми б могли.., - не сміливо почала Віра, і пильніше подивилась на генерального директора. Він дивився приязно, в блакитних очах можна було побачити промінчики літнього сонця. Чи то їй відчайдушно так хотілось. Віра продовжила впевненіше: - Ми б могли зняти кімнату в готелі. Або поїхати до мене…

- Ти живеш одна?

- Зараз так, допоки мама в лікарні.

Антон ледь не засміявся. Ще тільки бути застуканим потенційною тещею в ліжку з Вірою йому і не вистачало. Він похитав головою. Навряд чи дійде до ліжка. Але все одно, їхати до Віри він зараз не хотів.

- Щось серйозне з мамою? – спробував проявити співчуття до Віриної матері.

- Панкреатит, - Віра не дала збити себе з пантеликів: – А що запропонуєте ви..ти? Давайте до вас? Візьмемо вино… так вино мені зараз напевно не зашкодить!

Дівчина нервово посміхнулась. Антон клацнув мишкою, зберігаючи документи на комп’ютері. Доведеться завтра приїхати попрацювати. А зараз – будемо згадувати молодість, пити вино  і зваблювати молоденьку секретарку. А що? Непогана перспектива.

- Поїхали, - кивнув він Вірі, вийшов з-за столу, порівнявшись з нею. Віра спостерігала його рухи, як він наближався, наче хижак,  і ноги відмовлялись нести її геть з кабінету. Антон зусиллям волі змусив триматись свої руки рівно, і не доторкнутись до Віри. Інакше, існував ризик, що з кабінету вони б вибрались щонайменше за півгодини. – До мене.

Віра трішки розчаровано вийшла з кабінету директора, взяла свої речі. Вона очікувала чого завгодно, але тільки не такої його покірності, на межі з байдужістю. Як завжди стриманий. Він аж надто стриманий. Чи так і має бути? І чому було не розпитати в Лари, як воно буде? Чи хоч любовних романів почитати. А не той ганебний фільм дивитись. При згадці про фільм у Віри і взагалі запалали щоки, а в животі запурхали метелики.

В автомобілі Волков дав волю рукам, і не втримавшись, погладив Вірине коліно. В місці дотику поселилась зграя мурашок, яка побігла по нозі, піднімаючи дибки волоски по всьому тілу. Віра примружила очі на мить.  Поглянула на себе в дзеркало заднього виду. На неї дивилась збентежена, злякана дівчина. Де поділась та зухвала Віра, що писала генеральному директору відверті листи?

Зараз вона знову перетворювалась на дівчинку, яка звикла нічим не виділятись. Зливатись з юрбою, ховатись за спинами однокурсників. Та дівчина боялась. Боялась показувати своє тіло, боялась реакції Антона Павловича на її шрами. Якщо йому буде огидно, Віра цього не переживе. Ох вона й авантюристка. На що надіється? Як взагалі взяла собі в голову, що він мислить інакше?

Дівчина кинула погляд на Волкова з-під вій. Він заїхав на парковку супермаркету.

- Я швидко, - підбадьорливо прошепотів Вірі. Дівчина кивнула.

Він і справді інший. Він бачив її обпалене тіло принаймні двічі. І після того цілував так, як не цілував жоден з її хлопців. Все буде добре. Він той, хто подарує їй щастя. Він був її шансом. Її правом на щастя. Він міг відмовитись, чи міг зняти дешеву кімнатку в готелі, і зробити все швидко. А натомість Антон везе її до себе додому.

«Так що заспокойся Вірочко. Ти ж не думаєш, що він всіх своїх дівчат везе до себе додому?» - подумки прошепотіла собі Віра.

Самонавіювання здобуло ефект, Віра відчула прилив сил, від крові, що завирувала в жилах. Посміхнулась сама собі впевнено. Все правильно.

Антон повернувся з магазину, крізь вікно помітивши цю самовпевнену посмішку на Віриних губах. Дівчина була несвідомо сексуальною. І такою порочною, такою бажаною. Його і бісила ця її поведінка, і бентежила, і змушувала хотіти Віру сильніше. І відбирала сили чинити опір. Такого з ним ще не було.