Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Я ще раз перечитала ті рядки, написані великим розмашистим почерком, й поклала запрошення в кишеню. Потім зиркнула на стіл — Соретті запізнювався на сніданок. І взагалі ще не виходив зі спальні.

Якійсь частинці мене насправді було цікаво, як це відбувалося з іншими, з тими, хто втрапляв в його облудливе павутиння до мене, з покоївками, котрих Тоні вкладав у ліжко. Як він вчиняв з ними вранці? Звільняв одразу? Чи чемно снідав з ними разом, а потім прощався назавжди? Або розраховував, що вони настільки тямущі, що заберуться самі і йому не потрібно нічого пояснювати чи взагалі казати? Чи спокушав він їх текільним туманом так само як мене?

В агентстві немає корпоративів чи спільних чаювань раз на місяць, щоб обговорювати роботодавців й мати можливість вивідати усі подробиці такої ганебної прикрості, як секс із Соретті, а ті дівчата, з котрими я знайома — їх обмаль, — не потрапляли до нього. Усе, що я знала про Тоні і його паскудну репутацію, й проблеми, з якими я стикнуся, я почула від Летті. А вона таким чином просто прагнула спекатись мене, як проблемної співробітниці. Тож я не мала жодного уявлення, як поводитиметься бос. А Летті може відкорковувати шампанське.

Хоч я і отримала сьогодні — або назавше — вихідний — краще не уточнювати, у якій позі я його заробила, — та мій багатий досвід прибирання після оргій в пентхаусі нагадував, Соретті позбавляється тільки своїх пуголовків, все інше — одежа, обгортки, порожні пляшки й брудні келихи, а ще жуйка на диванній подушці або чужа білизна, усе це — моя частина «веселощів». Навряд він оцінить, якщо усе те сміття залишиться біля його ліжка чекати завтрашнього — мого робочого — дня. Та й Тоні у гумових рукавичках, з мітелкою для пилу я не уявляла. А це видіння мало б бути моєю найспекотнішою еротичною фантазією.

Мабуть, варто було забити на це чи зачаїтися у себе в кімнаті, поки він не забереться кудись, або не звільнить мене, якщо матиме наснагу зазирнути мені у вічі й звеліти збирати речі, та лишитися наодинці з думками — раз у раз прокручувати в голові усе, що вчора сталося. А це буде нестерпно. Від такого не врятує навіть Лео Ді Капріо.

Так я змусила себе повернутись на місце злочину. В детективних серіалах кажуть, багацько злочинців помиляються саме так. Я одна з них. Та я мала на це залізний аргумент: потрібно знищити докази, що ця ніч між нами таки існувала.

Просочившись як полохливий ховрах до порогу хазяйської спальні, я обережно зазирнула всередину з-за дверей. Зазвичай Тоні спить так, що й загін слонів, котрі танцюють чечітку біля ліфта, його не розбудить, та зараз я прагнула бути обережною. Поки не вигадала, що йому говорити і як дивитись у безсоромні карі очі знову.

Здається, бос усе ще відсипався. У всякому разі, його груди зі скульптурними м’язами здіймалися так, наче він перебував десь далеко звідси — мабуть, з черговою новою кралечкою, — а очі були заплющені. Який сенс йому прикидатися? Значить, шлях відкритий.

Щиро тішачись, що його стегна вкриває ковдра, і я не бачу корінь усіх — й не тільки моїх, а ще незліченної кількості інших нью-йоркських дівчат — бід, я навшпиньки прокралася у кімнату.

Залите яскравим сонцем місце падіння моїх гордості й стійкості здавалось не таким моторошним, як могло бути. Мені добре відомо, який розгардіяш тут час від часу учиняє господар. А ці сліди нашої мінівечірки я знищу швидко й без зайвого шуму. Якби ж усе інше було так просто.

Почувши позаду себе якісь рухи, я завмерла та повільно й обережно розвернула голову, вдивляючись в Тоні з-за плеча — він перекотився на бік і тепер сонячний промінь торкався його щоки й кінчика носа. Бос вередливо поморщився, та не прокинувся. Лайно! Тільки цього мені бракувало!

Помалу пересуваючись по спальні, уникаючи босову сорочку й моє плаття, та всі обгортки, одна з яких мене ледь не закатрупила, я дісталася вікна й закрила важезні темні фіранки, повертаючи кімнату у сутінки.

— Мені здавалося, в тебе сьогодні вихідний, Бессі.

Я заклякла й ковтнула грудку в’язкої слини, коли почула його голос. Спросонку він здавався ще густішим, ще більш насиченим, ніж зазвичай, хрипким й вабливим. Моє втомлене тіло одразу ж пронизало солодкими спогадами його нічного шепоту, того, як він розтікався під шкірою збудженням й плутав думки.

Я можу скільки завгодно гризти себе за те, що дозволила цьому статися, дозволила собі розслабитись й оступитись із ним, та мені сподобалось. Я не хочу заперечувати це принаймні самій собі.

— Значить, я можу забити на тебе до самого вечора?

— А в тебе вийде?

Звісно ж Тоні натякав на події минулої ночі. І чому мені здається, якщо я дивом лишуся працювати на нього, він згадуватиме про неї постійно, тільки б дошкулити мені?

— Легко, — форкнула я байдуже.

Тільки на словах. Дякувати богу, він не чує моє серцебиття.

— Ти ріжеш мене без ножа, Лізбет! — удавано обурився він.
— Саме цим я й займаюся постійно. Мабуть, на тобі вже не лишилося жодного живого місця.

Вилаявшись подумки, я підібгала язика. Ось нащо, нащо я бовкнула це?!

— Ти маєш виняткову нагоду оцінити, чи це справді так, — його мурчання, забарвлене акцентом, підказувало мені, що градус нашої розмови лише ростиме. Ні, для Тоні навряд змінилося хоч щось, а мені доведеться звикати жити без самовладання, котре відучора перетворилося на друзки. — Не обернешся до мене? Я звик дивитись в очі своїй співрозмовниці.

В очі. Аякже! Хіба я не пам’ятаю, куди саме він дивився вночі.

Я гмикнула собі під носа. Й по звуках, що лунали з-за спини, второпала, що Соретті піднявся з ліжка. Лишенько! Він же цілковито голий! Я не готова до цього, не зараз!

— За перегляд потрібно платити, а я бідна як церковна миша, — пожалілася я й розвела руками.

Біс із ним з тим безладом! Краще б залишила усе як є! Хоча про це потрібно було думати ще в «Тумані».

— Як справжній джентльмен я візьму всі витрати на себе.
— Джентльмен? — порснула я, ледь стримуючи отруйний смішок. — Жахливішої брехні від тебе я ще не чула.