Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

.

— Гадаю, що ні. Я не думала, що він буде здатний на щось подібне.

?

— Не знаєш, навіщо він це зробив?

.

Дагон довго дивився на неї, потім кивнув сам собі. Так, є кілька можливостей. Але я не можу нічого підтвердити, поки не зустрінуся з ним.

Голос його був холодний, і один з кулаків стиснувся навколо книги, яку він закрив.

?

— Хочеш випити?

.

Він зітхнув. — Можна сказати, що так.

.

Ілея кивнула рукою до барної стійки, перш ніж піти, і сіла, набравши медовухи, поки вони чекали, поки збереться Рука Тіні. Через кілька хвилин Дагон приєднався до неї, зберігаючи мовчання, показуючи жестом бармену.

— А у вас теж є їжа? — спитала Ілея. Бармен кивнув, подаючи холодну тарілку із закусками.

?

Дагон, наша команда була розділена. Єва та Клер досі вважаються зниклими безвісти. Ти знаєш, чи вони тут?

.

Дагон подивився на скло, що стояло перед ним, і опустив його. — Ні того, ні іншого тут немає, — сказав він тихим голосом. — Вибачте.

Ілея ковтнула. — Щось підтверджено?

.

Поки що нічого не підтверджено.

Тоді вони не мертві, подумала Ілея, згадуючи підземелля Талін. Вона подивилася на бармена і кивнула на келих Дагона. Бармен теж наповнив келих.

Я теж шукаю кухаря. Кейла – її імя. Вона працювала в якомусь закладі... чорт забирай, я забула, як це називається, — сказала вона, беручи келих і випивши. Це було щось на кшталт текіли.

Кейла Аранот. Вона жива і в столиці.

Ілея здивувалася, звідки він дізнався про це одразу, але вирішила не наполягати на цьому. Вона вибралася.

Радий це чути. Тоді я звяжуся з нею в якийсь момент. Спасибі.

200 .

Знадобилася лише година, щоб раніше порожній собор вирував життям. Там були присутні щонайменше сто людей, жоден з яких не був нижче 200-го рівня. Більшість з них були озброєні та броньовані, а більшість були в чорному.

Дагон відкашлявся. За мить у кімнаті запанувала тиша, коли всі погляди були зосереджені на ньому. Більшість людей сиділи або притулялися до чогось, більше не займаючись власною розмовою. Ілея дивилася на нього з бару.

.

— Ласкаво просимо, Рука Тіні, — почав він. Дякую всім, що прийшли. У нас є повідомлення від людини, яка вижила поблизу Рейвенхолла. Морхілл був очищений від нашестя демонів. Семеро членів залишилися, щоб вистежити звірів.

.

Деякі люди почали ремствувати на це.

Найімовірнішим підозрюваним у виклику є ніхто інший, як наш старійшина Стренд, — сказав він.

Тіні були розлючені не так сильно, як очікувала Ілея. Дехто навіть засміявся. Один зітхнув і простягнув трохи золота іншому. Ілея подивилася на них, злегка похитавши головою.

Ми чекали тут, поки повернеться старійшина, але ніхто не зайшов так далеко, і з кожним тижнем, коли ми чекаємо, демони мають більше часу на підготовку, — продовжив Дагон, і кімната знову затихла. Я не старійшина, але більшість з вас мене знає. Я не можу запропонувати жодної плати, і ніхто з вас не зобовязаний приєднатися. Але є демони, які заплямовують наші зали і наше місто. Підемо і вбємо їх.

Дехто сміявся, дехто сміявся.

— Ми з тобою, Дагоне, — пролунав глибокий голос, а потім приєдналися й інші.

Ілея посміхнулася. Вона не очікувала промови від Дагона. Зараз він здавався більше воїном, ніж бібліотекарем.

.

Сьогодні ми вирушаємо до Морхілла, а потім до Рейвенхолла. Давай повернемо наш дім, — закінчив Дагон, і Ілея підвелася.

! .

Давайте випатраємо демонів! — крикнув чоловік з рогу собору.

Тіні знову повернулися до власних розмов, команди обговорювали, що вони хочуть зробити.

— Гаразд? — запитала Ілея в Дагона, підходячи до нього. Він простягнув руку і потиснув її.

.

Дякую, що прийшли. І за турботу.

.

Не згадуйте про це. Яким би гарним не був цей собор, ваша бібліотека має певний шарм, – сказала вона. Це була досить хороша промова.

— Ти так думаєш? Я багато читаю, але в моїй голові це звучало краще, - сказав він, вказуючи на скроню. — Тоді ходімо.

Він відкрив один з важких фоліантів на столі, а потім грюкнув ним. Ударна хвиля і звук змушували людей дивитися в їх бік, деякі з них огортали себе тінню або готували заклинання, щоб відбити атаку.

— Ми зустрінемося біля південних воріт за годину, — гукнув Дагон перед тим, як вийти. Ілея посміхнулася, коли з її носа покинув ковток повітря.

— Година, щоб оглянути місто, — сказала собі Ілея, озираючись навколо, перш ніж помітити Чарльза. Підійшовши до нього, вона поклала руку йому на плече. — Отже, у нас є година на швидку екскурсію, — сказала вона, посміхаючись йому.

? .

— Годину? Для Вірілі? Цього навіть Нутрощам недостатньо. За місяць ви не побачите всього цього міста, — відповів він, хитаючи головою. Але я можу показати вам деякі місця в самій південній частині, якщо хочете. Я впевнений, що Петра з радістю зіграє роль гіда.

,

Почувши своє імя, Петра підбадьорилася і кинулася до них, залишивши попередню розмову.

?

Чи чув я слова Петра і поводир? Екскурсія містом? — схвильовано запитала вона, заплющивши очі на Ілею, коли розцвіла велика, страшна посмішка.

!

— Ти дуже сильна, — сказала Ілея, хапаючи жінку за плечі. — Покажи мені місто, Петро!

.

— Тоді тобі краще не відставати, новачок, — відповіла Петра, тікаючи.

.

— Тоді ми зустрінемося з тобою біля воріт, — сказала Ілея Чарльзу, очі якого були зосереджені на Петрі з усмішкою на обличчі.

— Як це було? — спитав Чарльз, коли Ілея й Петра приєдналися до нього за південною брамою. На сцену дивилося багато людей не в чорних обладунках і мантіях, і з кожною хвилиною збиралося все більше, щоб подивитися на видовище.

Більше бігати, ніж бачити. Вона знає про історію набагато більше, ніж я очікувала, — відповіла Ілея, озираючись довкола. Година закінчиться за кілька хвилин.

.

— Так, — сказав Чарльз, його голос був тихий.

,

У цей момент через ворота вийшов Дагон, з ніг до голови вкритий важкими обладунками. Він тримав під пахвою металеву книгу завбільшки з груди Ілеї, проходячи повз людей, що зібралися, і за мить дістався до неї.

Ми йдемо, — сказав бібліотекар, і магічний пульс виходив з його форми, перш