Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Хибне щастя, Ліана Меко 📚 - Українською

Читати книгу - "Хибне щастя, Ліана Меко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хибне щастя" автора Ліана Меко. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 91
Перейти на сторінку:

- О, - видихнув хлопець, дивлячись на мене з подивом, трохи приправленим чимось схожим на… ох, захоплення? Схоже, йому подобалося те, що він перед собою бачив. Я ледь не підстрибнула радісно від такого погляду, хоча зовні залишилася незворушна.

- Чекаєш дівчину? - Нетерпляче запитала я.

- Кого? - Скривився хлопець, глузливо дивлячись у моє обличчя. – Дівчину? Звісно ні.

Тепер прийшла моя черга здивовано скидати брови. "Звісно ні". Що це за відповідь? Наче я запитала несусвітну нісенітницю, причому досить очевидну. Чекати дівчину – це вище за його гідність?

- О. Усі ці побачення  – не для тебе? - Запитала я, звузивши очі, і трохи подавшись вперед.

Ваня пирхнув, висловлюючи таким чином усе своє ставлення до мого питання. Відповідати не став, по його вигляду усе й так було зрозуміло. Схоже, він позиціонував себе кимось на кшталт самця, що не обтяжує себе відносинами і залицяннями. Цікаво.

- Ну а ти?.. - спитав мене Ваня, і не чекаючи відповіді, обвів очима зал. Зачепившись поглядом за потилицю Тимура, що сидів за столиком до нас спиною, зрозуміло посміхнувся. – А, ну так, звичайно… Сьогодні естафету перейняв Тимурчик…

Я знизала плечима, і знову з нетерпінням спитала.

- То що ти тут робиш?

- Чекаю Ігната з Поліною. - Нарешті відповів засранець, відпиваючи з пляшки колу.

- Тут? В ресторані? – здивувалася я.

- Ага. – просто кинув Ваня, потім пояснив. - Покликали мене сюди, щоб повідомити якусь новину. Сам не зрозумів, до чого весь цей пафос…

- О-о, - простягла я, широко посміхнувшись, коли здогад прослизнув у голову, - Новина. Вони напевно хочуть одружитися! - скрикнула я, мало не заплескавши в долоні від захоплення, так сильно я зраділа за них. Вони мені дуже подобалися, вони були справжні, класні, щирі. І тепер вони хотіли одружитися. А може вони навіть чекали на дитину?! Я мало не заверещала від радості.

- Чого? - скривився Ваня, і глянув на мене, як на дурненьку.

- Та точно тобі кажу. - Витріщивши сяючі радістю очі, я тицьнула у Ваню пальцем.

- Маячня. - відрізав Ваня, обрубуючи на корені всі мої захоплені крики. - Це повна нісенітниця. Не стануть вони одружуватися.

- Це ще чому? – обурено скрикнула я. - Вони кохають один одного...

- О, заради Бога. - Скривився хлопець. - Ти в якому столітті живеш? Кохання вже давно не передбачає обов'язкового укладання шлюбу. Швидше навпаки, шлюб – це вбивця кохання.

- Не говори дурниць. Справжнє – передбачає! – твердо заявила я. - А у них справжні почуття, це видно. Та й навіщо їм звати тебе в таке місце? Щоб повідомити що?

- Не знаю, може вони вирішили переїхати закордон, вони говорили щось таке ... - Зам'явся Ваня, звівши брови, чи то згадуючи, чи то хаотично міркуючи. – Може Поліна виграла якусь виставку. Або Ігнат бере участь... у чомусь. Звідки мені знати?

- Ну от. - Я змахнула рукою, наче все і так очевидно. - Кажу тобі, вони збираються одружитися.

- Ні, не збираються. Вони й так давно живуть разом, навіщо їм одружуватися?

- Щоб бути чоловіком та дружиною, звичайно. - Повідала я просту цю істину дурному упертю, але він залишався непохитним.

- Шлюб – це нікому не потрібна формальність. Вони не одружуватимуться.

- Заб’ємося?

- Ха, - реготнув хлопець, потім підняв на мене погляд, і примружившись, на секунду замислився, - а давай, - видав через декілька секунд.

Я знизала плечем, і азартно потираючи руки, подалася вперед, нахилившись ближче.

- На що заб’ємося?

Ваня, не замислюючись, ніби вже давно заготовлював для мене це завдання, випалив:

– Півроку без мужиків.

- Чого? - Злякано моргнувши, видихнула я, різко відсторонившись від хлопця. Ні, я, звичайно, чекала від нього якоїсь дурниці, підлянки, глузування, але щоб таке… Який у цьому сенс?

- Півроку ти не маєш ні з ким зустрічатися. – Вдоволено усміхнувшись, наче перемога вже була у його кишені, пояснив Ваня.

- Що за маячня? І навіщо тобі це? Тобі яка з цього вигода?

Ваня хмикнув і розплився в самовдоволеній посмішці, вільно відкинувшись на спинку барного стільця.

- Хочу подивитися, як ти будешь страждати від самотності, мучитись і лізти на стіну від туги за чоловічими обіймами.

Я голосно пирхнула, закотивши очі. Знову ці його безглузді переконання…

- Гаразд. Тоді ти… - Я ненадовго замислилась. Хотілося вигадати щось таке, щоб йому довелося несолодко. Що-небудь, на що він сам ніколи не піде. Що-небудь, щоб він не просто вийшов - з тріском вилетів із зони комфорту. - Запросиш дівчину на побачення. - Випалила я перше, що спало на думку. Ваня із сумнівом подивився на мене, і я кивнула. - Так. Справжнє побачення. Квіти, ресторан... І поводитимешся як джентльмен. Строго, як джентльмен!... - Ткнула в його бік пальцем. - І обов'язково проводиш її додому.

Ваня відвів погляд, ніби прикидаючи перспективи, а потім скривився, наче з'їв щось кисле, махнув рукою.

1 ... 35 36 37 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хибне щастя, Ліана Меко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хибне щастя, Ліана Меко"