Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

– Легше, Нємцова, - Мирон хитає головою, але його усмішка стає все холоднішою. – Я лише хочу знати, що розповідати Дімі, коли він прийде до тями. Не найкраща новина, що дружина втекла.

– Та не втікаю я! Ми… Ми розійшлися, задоволений? Наші стосунки з Дімою тебе ніяк не стосуються, але якщо тобі так цікаво – ми розлучаємося, - мене несе, слова вилітають швидше, ніж я встигаю подумати. Знаю, що Шварц лише попадає під гарячу руку, але гальмувати не виходить. – Тому я можу їхати куди завгодно. На нову квартиру. Або в готель – моя справа. А ти йди куди збирався і дайте мені вже всі спокою, будь ласка.

– Гей, Тая…

Мирон дивно коситься на мене, коли я закидаю голову. Дивлюся на темне небо, проганяючи накотивши сльози. Мені здається, що такою емоційною я не була навіть під час вагітності.

Єдина втіха – бачити заціпенілого Мирона, який не знає, що тепер говорити. Але дивний вираз його обличчя дуже швидко змінюється впевненістю, не даючи мені насолодитися тріумфом.

– Значить, я відвезу тебе куди забажаєш, без проблем. Ти ж не тягтимешся одна з такою кількістю речей?

– Буду. Шварц, останнє чого мені зараз хочеться, обговорювати з тобою своє життя. Тим більше, що я їду в готель, а там посильний допоможе.

– Чому не на нову квартиру?

– Бо я не знаю адреси. Діма не назвав, а зараз…

– Я знаю.

Двома короткими словами чоловік вибиває з мене повітря. Навіть забуваю погойдувати коляску, але ніби не чую невдоволеного гукання сина. Наразі вся увага сконцентрована на Шварці.

– Звідки… – видавлюю хрипке запитання.

Значить, Діма все розповів другові?

– Діма винайняв квартиру в моєму комплексі, хотів щось облаштоване для дітей. Я не зрозумів, що ви роз'їжджаєтеся… Забудь. Давай, я завезу тебе і дам ключі. Все одно мені додому їхати.

Я загальмовано киваю, спостерігаючи, як чоловік вантажить речі у багажник. Напевно, я мушу радіти, що проблема вирішилася, але всередині дивовижна порожнеча.

Я на автоматі скасовую замовлення таксі, трохи морщачись через списаний штраф. У свідомості щось миготить, але я не можу за це вхопитися. Припущення вислизає, як слово, яке ти знаєш, але згадати не можеш.

Діма попросив Шварца про допомогу – це очікувано.

Мирон незвично доброзичливий – це напружує.

Але річ в іншому.

У самій ситуації, яка…

– Стривай, - я хапаю Мирона за рукав пальта, змушуючи зупинитися. Головоломка складається у голові, викликаючи неприємну гіркоту. – Якщо ти… Для кого з дитиною ти здавав квартиру, як не знав, що вона для мене?