Читати книгу - "Зрада. Ціна пробачення, Ая Кучер"

– Тая, може, відпустиш мене?

– Ні.

Якщо знадобиться, я в Мирона зараз зубами вчеплюся, але не дам уникнути відповіді. Його застереження, можливо, єдина зачіпка, яке в мене зараз є.

У мене не вийде просто поговорити з Дімою, бо тепер не повірю жодному його слову. Який сенс від обговорень, якщо я не зможу адекватно слухати його розповідь?

Але якщо я сама дізнаюсь хоч щось…

У мене мільйон запитань і теорій крутиться у голові. Мирон має запасні ключі? Чи він привіз їх, щоб віддати Ірі? Він на неї тут чекав, так? А попалася я з валізами.

– Я хочу почути відповідь, - я зараз схожа на божевільну, але мені начхати. – Кому ти здавав квартиру? Не смій мені брехати, Мироне! Нізащо не повірю, що ти не спитав про це.

А Шварц мовчить. Пронизує мене важким поглядом, повільно моргає. Риси його обличчя запеклі, на скроні виступає венка. Пульсує так само швидко, як моє серце.

Я ніби схопилася за щось гідне. Маленьке світло у туманних поясненнях та обмані чоловіка. Реакція Мирона лише підтверджує, що ця квартира призначалася не мені.

Господи, коханка Діми справді вагітна.

Вона…

Чоловік накриває моє зап'ястя долонею, і я здригаюся. Тягне вбік, змушуючи відпустити його. Ще й демонстративно відступає крок назад, збільшуючи між нами дистанцію.

– Не питав, - видихає, відвертаючись від мене. І я зовсім не вірю його словам. – Не моя справа, що у вас відбувається.

– Звичайно, - хитаю головою, давлячи в собі бажання по-дитячому втекти від цієї розмови. – Ні краплі інтересу. Неважливо. Я до тієї квартири не поїду. Я не збираюся слухати твою брехню. Сита цим по горло.

– Тая, давай без скандалів. Я не твій чоловік, щоб розбиратися з цим.

– Я не житиму там, де… Де міг жити хтось інший. Дякую за допомогу, але я якось впораюся сама. Краще віддай ключі тому, кому мав. Любий, не змерз? Зараз мама викличе таксі, не встигнеш занудьгувати.

Я заглядаю до сина в коляску, посміхаюся до нього. Мені хочеться знайти вже спокійне місце та припинити постійно бігати. Немов кочівниця чи злочинниця, якою не можна залишатися на одному місці.

Але я не можу жити у власній квартирі, бо Діма водив туди іншу жінку. Але ще гірше їхати до квартири, яку чоловік вибрав не для мене. Прекрасна альтернатива. Шило на мило та відчуття дурості у подарунок.

– Тая, годі, - Мирон закочує очі. Зараз він суцільний потік невдоволення та роздратування. – Я не збираюся встрягати у ваші баталії, але я не відпущу тебе незрозуміло куди. Давай ти вимкнеш істеричку і почнеш думати головою.

– Я вимикатиму істерику коли захочу! – шиплю, намагаючись не підвищувати голос. – Моє право.

– Дуже конструктивний діалог виходить. Логіка так і блищить, - приправляє слова отрутою, нагадуючи, чому я завжди уникала спілкування з нею. – Тепер розумію, чому…

– Тільки посмій закінчити це припущення. Клянуся, якщо ти хоч натякнеш, що саме тому ми з Дімою розлучаємося…

Я не закінчую речення, але загроза повисає у повітрі. Шварц потрапив під гарячу руку, коли моя нервова система страйкує. Досить однієї іскри, щоб я вибухнула.

Мені вистачає власних думок! Згадок, чому раптом я виявилася недостатньо гарною, щоб любити лише мене. Моя провина? Чи чоловік просто не створений для моногамії?

В яку мить все зруйнувалося?

– Я збирався сказати, що розумію, чому ти насилу здавала деякі предмети в універі, - Мирон виглядає навіть трохи ображеним моїми словами. – Коментувати твоє розлучення я ніколи не буду.

– Ох. Вибач я…

– На нервах? Я розумію. Але я не збираюся бути грушею для биття, якщо ти не можеш зараз висловити це Дімі.

Шварц має рацію. Скандал треба було влаштувати із чоловіком. Залишити сина зі свекрухою, а самій поговорити з Дімою наодинці. Зірватися, накричати на нього, включити на повну істерику, поплакати та висловити все. Виплеснути емоції, може тоді було б простіше вирішувати щось далі.

– А тепер по пунктах, - тон Мирона змінюється, наче він раптом починає переговори. Я неодноразово чула цю інтонацію, коли вони з Дімою обговорювали спільний проєкт. – Якщо ти шукаєш квартиру, де до тебе ніхто не мешкав, то це буде складно. У мене таких немає. Останні квартиранти з'їхали тижнів зо два тому, після цього був тотальний клінінг.

– І хто там жив?

– Сімейна пара, без тварин та дітей. Блін, Тая, я ніколи не думав, що ти настільки ретельна у виборі квартири. Ти в гуртожитку ділила кімнату з тарганами, адже тебе нелегко налякати.

«Була ніким, а тепер робиш із себе фіфу».

Може Шварц і не про це говорить, але я чую саме так. Нагадування, що я приїхала з маленького міста і без Діми не мала б того, що маю зараз.

– А щодо ключів, - продовжує, не помічаючи моїх поривів відповісти різкістю на це. – У мене завжди є дублікат, про всяк випадок. Я нікому не збирався їх віддавати.

– Тоді чому ти ще не поїхав?