Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тож віддала дві єдині купюри - така ціна в кожному закладі, і попросила поворожити.
- Отже, що вас цікавить? - таємничим голосом запитала Христина Вікторівна, сидячи за столом навпроти клієнтки.
- Не хочу питати щось конкретне, можна дізнатися, що на мене чекає цього року?
- Спробуймо.
Христина почала свої ритуали. Перемішати карти, навести на Інгрід, попросити зрушити частину колоди. А далі як зазвичай. Три карти. Ще три. І ще. Минуле, сьогодення і майбутнє.
Довго пояснювати минуле Христина не стала, коротко розповіла, що, ймовірно, Інгрід вважала своє життя невдалим, а булінг було видно навіть тут, у цьому нічого дивного. Коли виникла підозра, що в Норвегії, де Інгрід провела все дитинство, їй подобалося більше, вона не стала заперечувати. Це правда. Після такого довіра до карт зростала.
- Ти вже вирішила, куди хочеш вступати, - дивлячись в очі, здогадалася Христина. - Тільки твої батьки проти. Батько, напевно. Каже, самій приймати рішення, але дуже рекомендує щось серйозне. На кшталт юридичного чи економічного. А чого хочеш ти?
- Малювати, - несподівано зізналася Інгрід. - Я в дитинстві ходила на гурток, потім сама намагалася, але це ні до чого не привело. Переїхавши сюди, батько записував мене до репетиторів, щоб точні науки вчила і мови. Але мені воно не подобається. Хіба я зобов'язана слухати батьків, щоб вижити в цьому світі?
Христина постукала по картах.
- Деякі й з десятком освіт не можуть пробитися. Це від людини залежить. Від її прагнень. Але ти зможеш. Ти часто добиваєшся, чого хочеш. Тобі просто з колективами не щастить. Скоро все зміниться.
Прийшла черга до останніх трьох карт.
- Не хочу впливати на твій вибір, але куди б ти не пішла, у тебе все вийде. Вирішувати тобі. Малювання можна поєднувати з вибором батьків; якщо вже зовсім не хочеться, то бунтуй. Вони зрозуміють. І те, що тебе турбує зараз, скоро припиниться, може навіть у наступну зміну.
- Цікаво, - Інгрід прокоментувала останню фразу.
- Може своє кохання зустрінеш, - припустила вожата. - Чи той хлопець із переписки воно і є?
- Ще не знаю, ми друзі.
- Друзям таке не скидають. А що як у нього з'явиться дівчина, чи вже є? Або ти когось знайдеш? Ваше специфічне спілкування припиниться?
- Я не думала про це...
- Гаразд, самі розберетеся.
Щаслива від почутого, Інгрід залишила бесідку і відкрила в інстаграмі листування з інтернет-другом, якому вона не писала з учорашнього дня.
Oransje: Уявляєш, мені сьогодні вперше ворожили. Я майже повірила, що моє життя складеться ідеально. А може вона просто не хотіла мене засмучувати.
Відповідь прийшла за кілька хвилин:
Rorik: Думаю, так і буде. Просто вір у себе:)
В іншій частині табору Діана сиділа біля бесідки з імпровізованим мольбертом й альбомним аркушем і малювала дівчинку з п'ятого загону. Сьогодні її послуги особливо цінні; навіть черга була, враховуючи, що для такої кількості замовлень надто мало рук.
Коли Аліса пішла пояснювати дітям правила карткової гри, до бесідки підійшов Вадим. Дочекався, поки Діана віддасть дівчинці малюнок, і тільки після цього подав голос:
- Чув, тут портрети малюють, - він сів на стілець. - Ну, починай.
- Покажи банкноти, - зажадала вона. Побачивши, що він не знущається, а справді вирішив витратити єдині гроші тут, почала ставитися до нього з повагою. - У випадку з тобою можу тільки карикатуру.
- Решту ж ти нормально малюєш.
- Я - художник. Я так бачу.
Вадим не став сперечатися і завмер в одній позі. Розслаблено відкинувся на спинку стільця і, злегка піднявши підборіддя, втупився на неї. Діана взяла олівець до рук і почала робити легкі штрихи, намагаючись дивитися на нього якомога рідше. Куди завгодно, тільки не в очі, бо він у саму душу дивився і не дозволяв сконцентруватися.
- Заплющ очі, - наказала вона.
Вадим послухався.
Діана продовжила рішучіше. Зобразила гострі вилиці, темне волосся відкинуте назад, густі брови, ледь помітний шрам на лобі. Настав час повернутися до найскладнішого.
- Відкривай, - видихнула вона.
Далі зазирнути в очі, запам'ятати якомога більше деталей, перенести на папір, повторити знову і знову, ігноруючи гуркіт власного серця. Не виходило його малювати, своїм поглядом він викликав ледь помітне тремтіння. Хоча очі в нього гарні. Карі, на сонці здавалися світлішими ніж зазвичай.
Спостерігаючи за її невдоволенням, Вадим усміхнувся. Ямочки на щоках зовсім збивали з пантелику, адже вона їх не малювала.
- Замри!
Він стер усмішку і знову подивився на неї.
Діана поспішала, як ніколи. Хотілося швидше покінчити з його глузуваннями й взятися за наступне замовлення. Але, як на зло, вже нікого не було, мабуть, вирішили, що це надовго і вибрали собі інший спосіб витратити гроші.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд», після закриття браузера.