Читати книгу - "Три місяці для себе, Юджин Перо"

– Тоді давай поговоримо начистоту після цього тижня. Ти розповіси мені свій секрет, а я розповім тобі, що відчуваю. Рівноцінний обмін, як думаєш?

Що я думаю? Здається, мій мозок взагалі відмовляється працювати. Атрофувався мій мозок від стресу, залишивши після себе тільки мильні бульбашки. Але якщо чесно, тоді це абсолютно не рівноцінний обмін і, природно, ніякої розмови про почуття не буде після мого зізнання. Не настільки я вже безжальна, щоб щось вимагати від Сашка. Того, що він мені дав, більш ніж достатньо.

Природно, після нашої «домовленості» день потрясінь не закінчився. Саша, найімовірніше, хотів весь день перетворити на суцільне побачення для нас двох, адже опинилися ми на базі відпочинку. Звичайно ж, це була не звичайна база, а райське місце для закоханих. Тут були всілякі масажі для пар, чани для пар, басейни, прогулянки, вечірні посиденьки біля багаття з компанією і музикантом з гітарою. Загалом, думаю, якщо розібратися, то я ще мало згадала і є ще щось.

Утім, найбільше мене здивувала моя валіза, яка несподівано з'явилася в нашому номері. Тобто, Саша сказав комусь перевести наш багаж, щоб ми не почувалися хоч у чомусь скутими. Як не крути, чоловік подбав про все і в такій обстановці відпочинок був воістину прекрасним.

Увечері повечерявши, ми вирішили поніжитися в джакузі, який був у прямому нашому розпорядженні. І хоч я раніше теж ніжилася в джакузі, цього разу, здавалося, все було інакше. Почуття легкості, яке розтікалося по венах, коли я перебувала в обіймах Олександра, неможливо було передати словами. Було відчуття, що всі тривоги залишилися десь далеко, і їм було просто нереально подолати цей невидимий бар'єр.

– До речі, я давно хотів запитати тебе про дещо... – протягнув розслаблено чоловік, але я помітила в його голосі напружені нотки.

– Про що? – Уточнила нерішуче, скоса подивившись на чоловіка.

Природно, мій погляд не залишився непоміченим і був нагороджений легким, заспокійливим поцілунком. Реально, не знала б, що зараз у нас усе добре, подумала б, що дехто боїться, що я втечу. Хоча, такий варіант теж присутній. Як показала практика, я майстерно вмію уникати проблем і ховатися у свою раковину, створюючи видимість равлика. Шкода тільки, але в дорослому житті не завжди можна ось так тікати, загрожує тим, що проблеми будуть тільки накопичуватися, немов снігова куля.

– Пам'ятаєш першу річницю нашої компанії?

– Пам'ятаю, – кивнула спокійно.

– Чому ти тоді втекла, коли я хотів запросити тебе на танець? Ти тоді ще додому пішла з начальником охорони.

Застигнувши на секунду, перетравлюючи це вельми цікаве запитання, я ніяково засміялася. На мій сором, я взагалі не пам'ятала моменту, коли начальник хотів запросити мене на танець. Ось абсолютно такої ситуації в моїй голові не було. Тоді мені доводилося дбати про все свято, буквально виступаючи ледь не тамадою та офіціантом одночасно. Можливо, для всіх це й був привід відпочити, але особисто для мене це було чергове випробування моєї витримки.

Та й із начальником охорони, хоч би як пафосно це звучало, усе-таки на той час охоронців разом із начальником було лише шестеро, я поїхала, тому що нам було по дорозі. Я втомилася тоді, як собака, і тому погодилася відразу ж, щойно він запропонував підвести. І, підозрюю, на моєму місці так вчинив би кожен. До того ж, тоді Ліда з бухгалтерії трохи перебрала і ми разом також доправили її додому, щоб жодних лих не накоїла випадково.

По суті, тоді начальник охорони був для мене якимось рятівником у важкій життєвій ситуації. Я після йому ще кілька днів каву носила на знак подяки, поки він несподівано не звільнився, знайшовши краще місце роботи. Навіть незрозуміло, чого йому тоді не вистачало? У нашій компанії заробітна плата була від початку не низькою, хоч і без фанатизму, в міру можливостей фірми.

Злегка примружившись, дивуючись своїй уяві, я знову подивилася на Сашу. Ну не може бути такого, щоб звільнення начальника охорони було зі мною пов'язане. Звичайно, я прекрасна дівчина в усіх відношеннях, але не до такої міри. Надмірне піднесення себе може бути згубним. Корона ще нікому щастя не приносила, ось точно.

– Я точно пам'ятаю, що на танець ти мене не запрошував, – ледве впоравшись із власними думками, промовила ствердно. – А поїхала я з начальником охорони, тому що нам було по дорозі, і він допоміг мені відвести Ліду з бухгалтерії додому. Ось і все.

– Це був перший танець, – уточнив Сашко, вичікувально подивившись на мене.

Реально, від його погляду мені навіть не по собі стало. Було відчуття, що я забула щось надважливе і пов'язане з нашою безпосередньою роботою. Безумовно, в такі моменти й випливають мінуси службових романів, адже одразу хочеться принести кілька звітів і почати розповідати про виконану роботу.

– Тоді я була занадто зайнята, – похитавши головою, я все ж вирішила спокійно все пояснити. Для мене не важко розказати щось таке незначне, та й запитання самі собою зникнуть. – Мені потрібно було проконтролювати, щоб усі зайняли свої місця, чи вистачає всього на столах, коли починати програму тамаді і багато іншого. Ще й адміністратор мене весь час шукав, щоб уточнити, коли виносити гаряче або святковий торт. Мені тоді було зовсім не до танців. Я ледь встигла поїсти.

Насупившись, Саша перетворився буквально на суцільну чорну хмару. Здавалося, що над його головою грім гримить і блискавки виблискують. Безумовно, він зовсім не цієї відповіді очікував. Але і я не брехала, чого вже. Утім, я ні про що не шкодую, попри всі труднощі. Це був мій досвід, моє життя, і завдяки своїй роботі я змогла багато чому навчитися і познайомитися з цікавими людьми. Природно, що була відповідна відповідальність, яка і зробила мене тією, ким я є зараз.

– А ти хотів потанцювати зі мною тоді? – Запитала з часткою лукавства, відволікаючи увагу чоловіка.

– Хотів, – не став приховувати він. Але воно й зрозуміло, якщо вже він пам'ятає про це через стільки років. – Я хотів тоді потанцювати з тобою і особисто тобі подякувати.