Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва 📚 - Українською

Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей" автора Діна Ареєва. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 111
Перейти на сторінку:
Розділ 12

Дар’я

Дар’я подивилася на годинник. Десять хвилин на сьому, збори на шосту, як вона так засиділася? Узялася перевіряти словникові диктанти й захопилася.

Вскочила, почала гарячково збиратися. Змахнула в сумку неперевірені роботи, покидала ключі, мобільник і бігом понеслася сходами. Клас хімії на другому поверсі, там уже, напевно, всі зібралися. 

Перед дверима схаменулася — вона вчителька англійської мови, а не школярка, що спізнюється на урок. Поправила комірець на блузці, пригладила на стегнах спідницю і зробила крок до класу.

— Вітаю, — кивнула присутнім і винувато глянула на куратора класу. Перед колегою було страшенно незручно. Це як той, хто найближче живе до школи, приходить завжди із запізненням. Так і вона. — Вибачте, Олено Ігорівно.

Вгледіла порожню парту, найостаннішу в ряду біля вікна. Цікаво, як змінюються колишні учні, коли стають батьками. Школярі віддають перевагу останнім партам, батьки на зборах намагаються зайняти перші.

Швидко пройшла і сіла ближче до вікна. Крадькома окинула поглядом клас. Чи прийшла мама Нікіти? Треба буде запитати в Олени, чи може в процесі з'ясується.

Їй передали аркуш із підписами присутніх батьків. Дар’я, поки вписувала себе, очима пробіглася списком — були майже всі і навіть парами. А ось Топольська у списку була відсутня.

Поки передавала аркуш назад, грюкнули двері. Дар’я підняла голову і здригнулася — на порозі стояв Топольський.

— Перепрошую, — пробурмотів чоловік і вихопив її очима. А потім швидко пройшов проходом і відсунув поруч стілець. — Не заперечуєте?

Її тільки й вистачило, щоб безпорадно мотнути головою. Топольський сів, поклавши перед собою руки, а вона навіть очі заплющила. 

Ні, до цього Дар’я точно була не готова. Бачити, говорити з ним на відстані — це одне, але ось так, коли він зовсім поруч, було за межею.

Вона сама себе не розуміла. Вперше в житті Дар’я шкодувала, що не може пригадати нічого певного з тієї ночі. Та хоч би й самого Андрія. Тоді було б простіше відчувати до нього відразу або гидливість.

А так доводилося собі казати, що це той, через якого вона й погодилася поїхати на квартиру з чужими хлопцями. Який, можливо, затискав їй рот або тримав за ноги. І який може бути батьком її дитини.

Дихання сперло, Даша спробувала заспокоїтися. Можливо, це й на краще. Якщо вона сприймає його як звичайного стороннього чоловіка, нехай так і буде. 

От тільки не як зовсім звичайного, а досить привабливого. Проти волі Даша помітила, що він змінив зачіску. А йому личить. Він так став більше схожий на свого сина. 

І ще йому личить його парфум. Дуже чоловічий, трохи агресивний, він довго тримався в їхній орендованій двокімнатній квартирі після того, як пішли батько і син Топольські...

— Дашо, можна у вас попросити ручку? — пролунав із боку гучний шепіт.

— Що? — вона від несподіванки здригнулася.

— Ручку дайте, будь ласка, — міцна чоловіча рука простягнулася через стіл, і вона з жахом втупилася на перетягнуті венами м'язи. 

Топольський був у футболці, і ці самі м'язи було добре видно. Він начебто навіть навмисне їх демонстрував, адже на батьківські збори депутат облради вже точно міг прийти в сорочці та штанах. Або костюмі. Ну й що, що спекотно, не зварився б.

Пальці ослабли, і авторучка хіба що не випала в простягнуту широку долоню. Топольський написав своє прізвище у списку, поставив підпис і поклав ручку на стіл перед Дар’єю.

— Дякую, Дашо, — і при цьому ніби ненавмисно торкнувся її руки.

Її ніби струмом вдарило. І протверезило. 

«Зовсім з глузду з'їхала? Про що ти взагалі думаєш? Збори йдуть, треба слухати, а не Топольського роздивлятися. Не вистачало ще поплисти... Стокгольмський синдром*, ні, не чула?» — лаяла себе Даша.

Схопила злощасну ручку, почала крутити в руках. Зрозуміла, що зараз зламає, і поклала в сумку. А потім відчула, як її стегна торкнулося обтягнуте тканиною стегно чоловічої ноги.

Нутрощі облизало жаром. Що робити? Вскочити, відштовхнути, обуритися? Ляснути сумкою й остаточно зійти за божевільну? Обережно відсунулася і покосилася.

Топольський сидів, спершись на лікті, широко розставивши ноги під столом, і уважно слухав куратора. На відміну від Дар’ї. Вона ось жодного слова не розуміла. А він, здавалося, і не помітив нічого. 

Ледве досиділа до кінця зборів, у вухах стояв суцільний гул. Олена Ігорівна представила її батькам і дала слово. Дар’я ледь-ледь зібралася з думками і видала:

— Мені поки складно щось говорити, ми з дітьми знайомимося. Рівень у них досить непоганий, але конкретніше можна буде говорити ближче до кінця чверті. Я обов'язково донесу всю інформацію через куратора.

І поспіхом залишила клас. Зачинилася в туалеті й довго тримала руки під струменем води, а потім хлюпала на обличчя. 

Це ненормально. І так реагувати на цього чоловіка теж ненормально. Минула закоханість минула й забулася, зараз він сприймається як інший. Сторонній, чужий. То до чого ці здригання і кидання то в жар, то в холод?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 35 36 37 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"