Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

Дар’я пообіцяла собі викинути з голови негідні думки, вийшла на ґанок і вперлася в груди Топольського.

— А я на вас чекаю, Дашо. 

— Навіщо? — пробурмотіла вона і спробувала обігнути потужну фігуру, виставивши перед собою руки, але знову вперлася у твердий торс.

Треба визнати, Топольський працював над собою. І якщо Льошка до сорока років уже мав невеличке пузце, виправдовуючись смачним  Дашиним готуванням, то в цього в тридцять вісім ніде не проглядалося ні грама жиру.

Але це ніяк не було приводом його обмацувати, і Дар’я відсмикнула руку.

— Я хочу вас підвезти.

— Не треба мене підвозити, я прекрасно доберуся сама. Можна пройти? — пробурмотіла вона, не піднімаючи очей.

— Ні, — спокійно відповів чоловік, і Дар’я здивовано підняла голову, — ви зараз сядете в машину, і я відвезу вас додому. Вже пізно, сама ви будете ще годину добиратися. А дорогою ми поговоримо.

— Андрію, не знаю, як вас по батькові, — втомлено відгукнулася Дарша, — я не сяду у вашу машину і нікуди з вами не поїду. 

Вона все-таки обійшла його і попрямувала до воріт. Вийшла з хвіртки і повернула в бік зупинки. Може, варто було викликати таксі? Топольський має рацію, вдома вона буде тільки за годину.

Раптово за спиною почулися кроки, її міцно захопили за лікті й повели до вже знайомого величезного позашляховика. Дар’я бачила, на чому Топольський приїжджав за сином.

— Відпустіть, я буду кричати, — обурено зашипіла вона, але той незворушно відчинив перед нею дверцята.

— Кричіть. І голосніше, якщо вам байдужа власна донька. А мені на сина не наплювати, тож я все одно змушу вас поговорити. 

Сильні руки підняли за талію і посадили на переднє сидіння. Топольський зачинив дверцята, обійшов автомобіль і сів на місце водія. Заблокував замки, уперся руками в кермо, а потім повернувся всім корпусом до Дар’ї.

— Дашо, скажіть, мені не здалося? Ви мене боїтеся?

*Стокгольмський синдром — термін у психології, що означає симпатію жертви до насильника.