Читати книгу - "Місто мертвих ангелів, Несвятий революціонер"

-Синку, не ображайся на Дарія, його теж можна зрозуміти.

-Мамо, він 3 рік п’є не просихаючи. Він забув за тебе, що ти у нього є. Я ніколи цій скотині цього не пробачу, як і не пробачу те, що він постійно мене бив.

-У його серці поселилась пітьма. Дарій не зміг жити нормально з тим фактом, що його кохана дружина помирає у нього на очах. Я не тримаю на нього зла. Я покинула твого батька, коли він захворів невиліковно. Тепер Дарій покинув фізично і мене. Це, мабуть, моя кара за той гріх.

-Мамо, ти покинула мого татуся на благо мені. А через що тебе покинув тоді той недоносок?

-Я не знаю, синку… Ти чув, Дарій прийшов скоріше за все.

-Лежи, мамцю, я його зустріну.

-Синку, тільки не сваріться, будь ласка.

Рокко лише подивився у слід мамі. Він вийшов у вітальну, де побачив Дарія, який сів на лавку і плакав.

-Як вона, «гик», слимаче?

-Ти серйозно зараз? Ти за рік навіть у її кімнату не зайшов, нелюд ти, Дарію.

-Стули, «гик», рота. Думаєш мені легко? Я цього по твоєму хотів? Я все своє життя кохаю її. Я знову повернувся до того стану, коли вона обрала твого батька, а не мене. Знову пиячу і щоразу плачу.

-ТИ КОХАЄШ ЇЇ, СУКО? Я ще раз повторюю, ти ні разу за рік не зайшов до неї у кімнату, ти гнилий кусок гімна, Дарію.

Дарій, поплакавши, подивився на Рокко, сповненими болю, очима.

-За що ти мене ненавидиш, малий?

-Ти потвора, яка знущається наді мною щоразу, коли напивається. Я це питання вже раз двохсотий чую, і щоразу після нього ти мене дубасив так, що я і свідомість втрачав.

-Вибач мені, Рокко…

-Що ти сказав? – Рокі стояв здивовано. – Ніколи, ти чуєш, НІКОЛИ! Вмри вже від горілки і залиш мене у спокої.

-Ти малий засранець. – Дарій встав і наблизився до Рокко. – Двісті раз кажеш я тебе лупцював? Що ж… - Дарій замахнувся. – буде двісті перший!

Момент – і вітчим лежить на полу скрючившись від болю. Рокко ударив йому прямо у печінку, а потім ударом по голові вирубив його.

Рокі повернувся до мами.

-Що там, «кх-кх», Дарій, синку.

-Нічого, матусю, заснув.

-І знову не зайшов до мене… А я так хотіла його перед смертю побачити.

-Що ти кажеш, мамо?

-Рокі приклади свою руку до серця.

Серце Пенелопи билося повільніше чим зазвичай.

-Мамо… - Рокко плакав.

-Синку, ти пам’ятаєш, коли душа ангела плаче?  - стиснула руку Рокко Пенелопа

-Коли боляче тому, кого він оберігає. – крізь сльози сказав Рокі.

За секунду він відчув, як вогонь, що так горів у серці мами згаснув. Пенелопа померла на очах у сина.

Рокко через місяць після смерті мами занадто сильно змінився. Його сині очі, які колись посміхалися кожному, хто у них дивився, перетворилися на безодню, у якій була лише пустота. Дарію смерть його коханої розв’язала руки, і тепер навіть у тверезому стані він бив Рокі, жорстоко бив. Війна, яка закінчилася у той же день, коли померла Пенелопа, змінила вітчима. Замість колись суворого, але справедливого чоловіка, він перетворився на жорстокого покидька, який мало того, що бив Рокко, то ще змушував дивитися на всі ті звірства,  які він вчиняв над тваринами, прив’язуючи свого побитого пасинка до стовпа у хліві. Дарій майже зійшов з розуму, але якась невідома ниточка тримала його свідомість.

Рокко, все так же заробляв у змаганнях по силі та забоїв тварин у інших людей. Із тих грошей, що він заробляв, у тверезому стані Дарій після побиття хлопця їх забирав собі і успішно пропивав у шинку. Щодня Рокі обіцяв собі, що уб’є того виродка та познущається над ним, як останній знущався над тваринами. В один із днів Рокі обманули, коли він пішов знову на забій бика. Його побили, зламали ногу та надзюрили прямо на обличчя. Рокі ще більше змінився… Він зненавидів людство і згадував слова його ката : «Якщо ти думаєш, що я жорстокий, то тебе почне ґвалтувати навколишній світ». Рокі після цього поголив свою голову, як згадка про те, що людству від його рук ніколи не буде милосердя. Усе тіло Рокко було вкрите шрамами, він різав себе, щоб заглушити той біль, який завдали йому люди. Він ненавидів сектантів, ненавидів усе, що було пов’язано з релігією, адже вона ніколи його не оберігала. В один із днів, Рокко відчув, що ангел, який весь час його оберігав, помер від болю, який заповнив душу Рокі.

Ангел більше не заплаче.

(17 – річний Батист)

За 5 років війни від міст, що залишились на сусідньому континенті, залишилась лише згадка про них. Дельварент спопелив кожне місце, але так швидко програв у війні. Генерал армії Тамінстету Чемнир зміг розбити військо ворога за 6 днів взявши його у облогу. У той час Батист, який був головний стрільцем у армії генерала здобув за 3 роки перебування там слави і прізвисько його «Скіф» було на кожному плакаті. На його рахунку було більше 500 убитих людей, яким він влучно стріляв або у серце, або у око чи прямо у лоб. Кожний із війська Дельваренту боявся Батиста. Вони думали, що якщо зараз із окопу підіймуть голову, то прямо тут і помруть. Армія Дельваренту знала, що якщо на полі бою з’явився генерал Чемнир війська Тамінстету, то Батист вже убив когось із дельварентців.

-Агов, Бротиміре, Батист сьогодні знову приніс нам у список 30 голів, ти винен мені пляшку. Програв спір невдахо, я ж тобі казав, що за його один похід він зможе вбити більше 20.

-Та пішов ти, Йотуне, той 17-річний козел мене вже бісить.

-Ти йому просто заздриш, ти у свої 40 років навіть з першого разу чиюсь спідницю не влучиш, що уже казати за твої навички по стрільбі на далекі дистанції. А йому 17 років, у такому юному віці ще ніхто такого не досягав.

-Еге ж, знаєш, хоч як би він мене не бісив, але армії він потрібен. Усі рівняються на нього. Він легендарний стрілець серед нас, і найбільший жах ворогів. Принаймні радує те, що ще декілька днів і ми зайдемо у Дельварент. Знаєш, а я пам’ятаю його ще досить малого, коли він разом із мамкою прийшов до мене на конкурс по вбивстві пташок за 60 секунд. Тоді ще мала легенда убив 5 пташок за 10 секунд.