Читати книгу - "Твоє ім'я, Ксандер Демір"

— Дякую ще раз, тато! — крикнула вона, вже забігаючи на другий поверх будинку.

Я з посмішкою провів її поглядом та дістав телефон з кишені.

— Ох, ці діти, — видихнув я, шукаючи банківський додаток.

— Щось трапилось? — перепитала Ната, закриваючи книгу.

— До Софії приїхала якась її подруга. Он, побігла гуляти, — відповів я, поклавши телефон назад в кишеню. — Знаючи цих двох, скоро вони знайдуть нову пригоду собі на дупу.

— Ну, донька вся в свого батька, теж любить пригоди, як і він, — сміючись промовила Мелісса.

Я закотив очі.

— Не боїшся, що так скоро вже і не тільки подруги будуть бігати до неї?

Запитання Нати дійсно змусило мене задуматись.

— Їй тільки чотирнадцять, — сказав я, намагаючись не думати. — Ще рано.

— Ну чому рано? Багато хто вже в такому віці закохується вперше, — зауважила Ната з мудрим поглядом, який завжди наводив мене на роздуми.

— Можливо, — зітхнув я. — Але я ще не готовий до цього.

Мелісса посміхнулась, піднімаючи голову від свого телефону.

— Ти ніколи не будеш готовий, — зауважила вона. — Але це не змінить того, що діти ростуть, і ми маємо приймати їхні вибори, навіть якщо вони нам не завжди подобаються.

Я знову зітхнув, поглядаючи на Софію, яка вже вибігла з будинку, махнувши усім на прощання.

— Звісно, прийматиму, — сказав я більше самому собі. — Але все одно буду хвилюватись.

— Це нормально, — сказала Ната, встаючи зі свого крісла і підходячи до мене. Вона обійняла мене і додала: — Ми всі будемо хвилюватись. Але ми також будемо поруч, щоб підтримати її у всьому.

— Ти права, — погодився я, відчуваючи тепло її обіймів.

— Не розумію, чому всі батьки, тобто татусі, завжди так болісно сприймають той факт, що їхні доньки вже давно не маленькі? — запитала Мелісса, уважно дивлячись на мене. Її очі випромінювали цікавість і дещо більше, що я не міг одразу розпізнати. — Це завжди залишиться загадкою?

Я відчув, як всередині мене щось затремтіло. Це питання, мабуть, задавали всі жінки всіх поколінь, і я знав, що моя відповідь буде лиш однією з багатьох.

— Можливо, ми просто розуміємо, що не всі чоловіки є хорошими, — швидко відповів я. — Тому і хвилюємось. Ми, чоловіки, навіть краще знаємо, на що здатні інші чоловіки, і тому прагнемо захистити наших доньок.

Мелісса трохи нахилила голову, обдумуючи мої слова, але перш ніж вона встигла відповісти, до розмови втрутилася Ната.

— Ну, — протягнула вона, відходячи назад до столу, — у Софії був чудовий приклад, яким мусить бути її майбутній обранець. Ти, як батько, показав їй, яким повинен бути справжній чоловік. Навряд чи ця дівчинка зробить колись помилку, обираючи собі пару.

— Думаєш? — перепитав я, не приховуючи своєї посмішки. Слова подруги принесли мені неочікуваний спокій, наче легкий вітерець у спекотний день.

Ната кивнула, її обличчя розквітло теплом і розумінням.

— Гадаю, це краще у Мелісси запитати, — додала вона, широко посміхаючись і повільно піднімаючись на другий поверх, залишаючи мене та Меліссу наодинці.

Мелісса підійшла ближче, її очі були сповнені ніжністю і підтримкою.

— Вона має рацію, — промовила вона тихо, її голос звучав як ніжна мелодія. — Софія чудово знає, який чоловік їй потрібен. І все завдяки тобі.

Я вдячно посміхнувся, відчуваючи, як серце наповнюється теплом від її слів. Мелісса завжди вміла знайти правильні слова в потрібний момент.

— Дякую, — сказав я, дивлячись їй у вічі. Її підтримка була для мене безцінною, і я був вдячний за її мудрість і розуміння. — Це багато для мене значить.

Мелісса ніжно посміхнулася і граційно сіла на стільницю переді мною, її рухи були плавними і легкими, як у танцівниці. Вона закинула одну ногу на іншу, створюючи враження невимушеності і спокою.

— Ти робиш чудову роботу, — промовила вона, її голос був м'яким і заспокійливим, як шепіт весняного вітру. — І не тільки як батько. Ти виховуєш Софію з любов'ю і повагою, показуючи їй, як має виглядати справжня любов. Це найкраще, що ти можеш зробити.

Її слова проникли глибоко в моє серце, викликаючи теплу хвилю емоцій. Вони змусили мене відчути вдячність і гордість, але водночас я відчув, як кров приливає до щік, коли помітив її витончені ноги у коротких шортах.

— Дякую, Мел, — сказав я, намагаючись приховати свою зніяковілість і прочистивши горло. — Ти завжди допомагала мені побачити речі з іншого боку.

Мелісса посміхнулася ще тепліше, а очі сяяли любов'ю і підтримкою. Її присутність була для мене як острівець спокою у морі хаосу, але водночас вона була тією, хто створювала цей хаос у моїй голові.

Від автора: Привіт Усім!) Сподіваюсь Вам щиро подобається ця історія, та багато інших моїх. Ваша підтримка — надзвичайно надихає! За що я Вам дуже вдячна!)) А також хочу нагадати що в мене є телеграм канал - xandemrr.books (/xandemrrbooks), де ми можемо з Вами спілкуватись)) а також там Ви знайдете різні анонси, цікаві факти та багато чого іншого.. До зустрічі!)