Читати книгу - "Острів Скарбів"

Раптом «Іспаньйола» знову пішла за вітром. Клівери позад мене заскрипіли, стерно повернулося, і судно струсонув новий поштовх. Грот-гик відкинувся вбік, і я побачив на кормі обох піратів. Один, той, що в червоному ковпаку, нерухомо лежав на палубі, розкинувши руки, наче прибитий цвяхами до хреста, вишкірився. Другий, Ізраель Гендс, сидів біля бульварку, звісивши голову на груди й безсило опустивши руки. Обличчя його, попри засмагу, було мертвотно-бліде, немов лойова свічка.

Шхуна кидалася туди-сюди, як розлютований кінь. Вітрила напиналися то з одного, то з іншого боку, реї розгойдувалися так, що щогли тремтіли аж до основи. Іноді шхуна важко билася носом об хвилі, і злива бризок розліталася по палубі. Очевидно, велике судно не могло ковзати так легко, як мій саморобний хиткий човник.

З кожним поштовхом шхуни пірат у червоному ковпаку підстрибував, але залишався в тому жахливому положенні та надалі ощирював зуби. А Гендс сповзав усе нижче й нижче, поки, нарешті, впав до борту корми. Тепер я міг бачити лише його вухо й шмат кучерявеньких бакенбард.

Навколо тіл на палубі темніли калюжі крові, і я вирішив, що вони, побившись п’яні, зарізали один одного.

Я із цікавістю розглядав їх і раптом побачив, як Ізраель Гендс трохи підвівся й, видавши слабкий стогін, спробував сісти. Цей стогін, що вирвався з його роззявленого рота, виказавши біль та смертельну слабість, мимоволі розбудив у мені жаль. Але жалість вмить розвіялась, тільки-но я пригадав розмову, почуту з бочки.

Я наблизився до грот-щогли й, глузуючи, сказав:

– От я знову на шхуні, містере Гендс!

Він подивився на мене важким, безтямним поглядом і промурмотів одне слово:

– Горілки!

Я вирішив не гаяти часу й, прослизнувши під гиком на корму, спустився вниз у каюту.

Там усе було шкереберть. Всі замки зламані. Імовірно, розбійники шукали мапу. Підлога була вкрита брудом, що його пірати нанесли на підошвах з болотистої місцевості, де пиячили. На перегородці, пофарбованій білилом і оздобленій золотим бордюром, – відбитки брудних пальців. Купа порожніх пляшок на підлозі дзенькали від хитавиці. Одна з лікаревих медичних книг лежала на столі з вирваними, мабуть, для розкурювання люльок аркушами. Лампа нерухомо горіла похмурим жовтим світлом.

Я спустився до льоху. Там не лишилося жодного барила. Майже всі пляшки пірати витягнули або випили. Очевидно, вони безперервно пиячили із самого початку бунту.

Понишпоривши, я таки знайшов одну недопиту пляшку бренді для Гендса. Собі я взяв трохи сухарів, сушених фруктів, родзинок і шматок сиру. Я повернувся на палубу й поклав усе біля стерна, подалі від боцмана, потім напився води з бака й подав пляшку з бренді Гендсові. Він із жадібністю припав до горлечка.

– Чорт забирай, саме це мені й було потрібно.

Я сидів біля стерна і перекушував.

– Як ваша рана? – запитав я його.

Він прохрипів у відповідь:

– Коли б тут був лікар, він би миттю поставив мене на ноги. Але від мене завжди доля відвертається. Ну, а щодо цього молодчика, – і він указав на пірата в червоному ковпаку, – то йому кінець пройшов. Утім, він ніколи не був гарним моряком. Але як ти потрапив сюди?

– Я прибув на борт, щоб взяти на себе керування шхуною, містере Гендс, і прошу вас коритися мені, як капітанові.

Гендс подивився на мене з кислою міною, але нічого не сказав. Щоки його від горілки розпашіли, але вигляд він мав кепський і при поштовхах з’їжджав зі свого місця.

– Між іншим, містере Гендс, мені аж ніяк не подобається цей чорний прапор. З вашого дозволу я його спущу. Краще ніякого, ніж такий.

Я пробрався до щогли, опустив чорний прапор піратів і викинув його за борт.

– Геть капітана Сильвера! Слава капітанові Смоллетту! – крикнув я, розмахуючи шапкою.

Гендс скоса спостерігав за мною, не підводячи похнюпленої голови.

– Я думаю, – проговорив він нарешті, – що ви, капітане Гокінс, не відмовитеся пристати до берега. Чи не так?

– Чом би й ні, – відповів я. – З превеликим задоволенням, містере Гендс.

– Продовжуйте.

І я завзято взявся до їжі.

– Цей хлопець, – торочив своє Гендс, кивнувши в бік убитого, – ірландець, О’Брайєн, поставив разом зі мною вітрила, бо ми хотіли повернутися назад у бухту. Тепер він мертвий і тхне, як вода в трюмі. То хто поведе шхуну, запитую я? Сам, без моїх вказівок, ви не впораєтеся. Отже, дайте мені попити й поїсти та допоможіть перев’язати рану хусткою чи шарфом. А я розкажу вам, як керувати шхуною. Годиться?

– Але я не хочу повертатися на стоянку капітана Кідда. Я думаю пройти в Північну бухту й пристати там, – заявив я.

– Добре. Не такий я й дурень, справді. Чудово розумію, у чому справа. Я програв, і щастя на вашому боці. Північна бухта? Тож я не маю вибору. Візьмуся вести судно навіть до місця страти, чорт забирай!

Я мав підозри, що він замислив щось зле, однак пристав на цю думку. Через кілька хвилин шхуна йшла по вітру вздовж Острова Скарбів, і я сподівався досягти Північної протоки ще до полудня, щоб увійти в неї до припливу й стати в безпечному місці, де можна дочекатись спаду води й спуститися на берег.

Закріпивши румпель, я спустився вниз і дістав зі свого ящика подаровану матір’ю шовкову хустку. З моєю допомогою Гендс перев’язав глибоку колоту кровоточиву рану в стегні, а трохи попоївши й випивши бренді, помітно підбадьорився. Він сів прямо та заговорив голосніше, чітко вимовляючи слова. Взагалі видавався зовсім іншою людиною.

Дув ходовий бриз, і шхуна летіла, як птах. Берег бовванів попереду, і вигляд його швидко змінювався. За височиною пішли плоскі піщані низовини, порослі карликовою сосною. Незабаром ми обігнули скелястий мис, що височів на північному краї острова.

Я був у чудовому настрої й насолоджувався прекрасною сонячною погодою та мальовничими краєвидами. Я не відчував ані спраги, ані голоду, ані докорів сумління за дезертирство із блокгауза, бо тепер я заволодів шхуною. Мене бентежили тільки очі Гендса, що невідступно стежили за моїми рухами, і його дивна усмішка, в якій були не тільки страждання й слабість, але і ще щось затаєне й недобре.

Розділ XXVI

Ізраель Гендс

Вітер, що до цього був ходовим, подув тепер на захід, і ми легко пройшли північно-східним краєм острова до Північної бухти. Стати