Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Як ведеться, так і живеться, Панас Мирний 📚 - Українською

Читати книгу - "Як ведеться, так і живеться, Панас Мирний"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Як ведеться, так і живеться" автора Панас Мирний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 65
Перейти на сторінку:
лихої. Її серце щеміло; вона хотіла розгадати, чого се так? через віщо се? та тілько даремно продумала усю ту ніч. Вона рішила, що б там не було мовчати, таїти на своєму серці лихі болі, не показувати їх нікому. Бог з ними! Господь над ними! була її послідня думка і, мовчки помолившись як зуміла перед богом, щоб господь одвернув від неї матерню нелюбов, братову ненависть, заснула. Заснула тихо–покійно, з вірою в душі, що прийде час каяття і кари неправди.

- ІV - ДОМА

Була неділя. Ще в суботу звечора край синього неба заплутували, мов павутиння, хмари, далека блискавиця поморгувала з‑за гори.

— Коли б не було лиш уночі дощу, — угадував Яків Грицай, вкладаючись спати під піддашками комори на сіні коло своїх синів Грицька та Івана, що, виморені денною біганиною на пастівнику, давно вже спали.

— Гляди лиш, чи це не на сушу, — казала, позіхнувши, його жінка Настя і глянула на небо, — небо чисте, а блискавиця моргає.

— А глянь он на Ратієвщину, які тучі збираються.

— То лягати б було у сінях.

— Піддашки широкі — сюди не досягти, а досягне — переберемося у хату.

— А дітвору як?.. бач, як поснули, мов побиті. — І мати, пригнувшись, поцілувала того й другого у лоб, прикрила ряднинкою і, перехрестившись, лягла.

Через хвилину розмова їх стихла. Виморений денною працею, робочий люд хутко засипає. Поснули Яків і Настя коло своїх дітей. Наче тихо у воду опускались, так непримітно обгортувались вони дрімотою. Кругом їх давно вже все спало. Земля, укрившись темносизим померком ночі, мліла у своїй чарівній дрімоті; садки не оголошувались птичим щебетанням, темні, насупившись, чорніли і вітер не ворушив їх зеленим листом.

Улиця стихла, не чутно було нігде навіть охриплого голосу гуляки. Спали люди, спала і земля, дрімало і темносинє небо, одні зорі не спали і сонно лупали своїми очима та коли–не–коли блискавиця з‑за гори поморгувала, лякаючи темноту, та роздавався глухий поклик далекого грому. Дедалі він усе дужчав, ближчав. Темні хмари шматками виривалися з‑за гори і крали з неба ясні зорі. Аж, ось і вітерок де не взявся: тихо зашелестівши листвою, він пробіг понад землею, наче вістовик скрикнув: «Стережіться!» і скрився. За ним пробіг другий, третій, розірвані хмари почали зступатись, клуботали, блискавиці пронизували їх своїми гострими стрілами, грім гурчав. У повітрі понесло холодком, свіжиною. Аж ось щось здалека зашелестіло, залопотіло.

Настя кинулась, підвела голову. Блискавиця засліпила їй очі, вона прикрила очі, рукою і почула, як велика капля води плеснула їй у лице.

— Якове! — гукнула вона.

— А що?

— Дощ наступає. Переходьмо у хату. Яків підвівся, почухався.

— Справді, дощ буде. Іди ж у хату та світи, а я тимчасом дітей попереношу.

Настя хутко побігла у сіни. Краплистий дощ скілько раз ударив її і по лиці і по спині, одна капля упала аж за шию, так що Настя, наче від лихоманки, струснулась.

Поки Настя світила у хаті, дощ і геть–то залопотів. Вітром його наносило аж під піддашки. Яків мерщій ухопив Івася і помчав сонного у хату. Поки він звернувся, дощ як з відра полив. Бігом Настя і Яків побігли до комори переносній постіль. Грицько, розбуджений дощем, уже сидів і чухався.

— Тікай мерщій у хату, — сказала йому Настя.

— Дощ, — позіхаючи, одказав Грицько.

— Ну то що, що дощ. Тут будеш? — гримнув Яків, думаючи, невже і сього бецмана доведеться теребити.

— Накинь ряднинку та й тікай мерщій, — каже Настя.

Грицько натяг рядно на себе і повагом пішов до хати. Настя і Яків мусувались з подушками. Ось вони положили їх у рядно, і Яків, перекинувши через плечі, мов хлопець, побіг, за ним тюпала Настя.

— Отак несподівано. Та й дощ же! — каже Настя, стелячи для дітей на полу.

— Лягай, Грицю. Чого сидиш та чухаєшся. Лягай, поки я Івасеві постелю.

Грицько, сидячи досі на лаві, мерщій стрибнув на піл і опукою упав на подушку. Через хвилину він уже спав. Івась і не прокидався, заверчений в ряднину, він лежав на лаві. Настя, пославши і йому, натужуючись, зняла його з лави і положила коло Грицька.

— А тобі де слати? — спитала вона Якова, що, похнюпившись, закустраний сидів і, позакладавши у пазуху руки, дожидав постелі. — У сінях, може?

— Стели, мабуть, у хаті, бо це такий дощ, що дойме тебе і там.

Настя прослала рядно на лаві, на котрому і влігся Яків, а сама, засунувши сіни і погасивши каганець, приткнулася коло дітвори.

Дощ саме розійшовся. Його здоровенні краплі, наче град, стукотіли у вікна, глухо гупали у стіну, шелестіли покрівлею. Блискавиці раз поз раз миготіли, висвічуючи у невеличкі вікна, а грім гурчав, аж брязкотіли шиби. Насті не спалось. То вона, коли блискавиця моргоне і з темноти, наче з води, вийдуть сонні постаті її дітвори, підведеться і прикриє їх голови рядниною, то, як грім грюконе, схопиться, перехрестить себе, перехрестить дітвору… Її кожен раз страх нападав, як тілько зачинало грюкотіти. Їй скілько раз доводилося чути: того грім забив, там спалив хату, клуню…

— Заступи, господи, і помилуй! Божої кари нічим не одвернеш, хіба молитвою. — І вона тихо шептала всі молитви, які знала, або які приходили їй на думку. Їй хотілося б устати, засвітити страсну свічку. Що ж, як побудиться дітвора? Ще хоч би Яків не спав, а то, мов зарізаний, харчить. То дивись — інколи шелеснеш чим, зараз і кинеться й почує, а тепер… Блискавиця мов перед нею свірконула, і зараз же за блискавицею так ударило, що аж хата залущала. Настя, вся тіпаючись, скочила з полу і стала на колінки… За темнотою ніхто не бачив її поклонів, за дощем не чутно було її шептання, а вона аж до землі прилягла та молилась.

— Насте! чи ти спиш? — кинувшись, спитав Яків.

— І ти таки почув! — з докором одказала Настя.

— Чому ж ти не засвітиш? Чуєш, десь тече… бач, капає.

У хаті, справді, почулося глухе стукотання. Настя засвітила. Коло полу на стелі чорніла кругла водяна пляма, з

1 ... 35 36 37 ... 65
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як ведеться, так і живеться, Панас Мирний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Як ведеться, так і живеться, Панас Мирний"