Читати книгу - "Замок у хмарах, Керстін Гір"

— І ти подумав, що в люксі, де зупинилися олігархи, точно буде чим поживитися. — Я обурено видихнула. — Я присягаюся, коли щось зникло…　

— Так, власне, воно і є. — Трістан запхав руки до кишень і сперся на стіну. У цій позі його можна було б знімати для глянцевого журналу. — І все ж, чи не могли б ми продовжити розмову деінде? Де можна сісти, наприклад?　

— Що зникло, Трістане? Що ти вкрав? — я говорила майже пошепки, та все одно це звучало істерично. — Припини водити мене за ніс.　

— Агенте Фанні, ви мусили б це краще знати. Злодій краде речі, щоб збагатитися. Я такого не роблю.　

— Та що ти таке кажеш? То ти Робін Гуд, чи що?　

Трістан дзвінко засміявся.　

— Ага, можна й так сказати. Я хотів лише допомогти, чесно. Після того як ти мені вчора розповіла, що в тієї старої пані зник перстень, все стало ясно. Мені потрібен був тільки цей маленький доказ.

Він витримав паузу, а тоді жестом, гідним сценічного мага, витяг щось зі своєї кишені й поклав на долоню. Це був срібний перстень із великим рожевим каменем.　

Я хапнула ротом повітря.　

— Перстень пані Людвіг…　

Трістан кивнув.　

— І поки ти знову не сказала, що я його вкрав, — я просто хотів, щоб він опинився на своєму законному місці. 1 точно не в шухлядці нічного столика Стелли Єгорової.　

— Але… як… чому? — затинаючись, запитала я.　

— Чому Стелла Єгорова вкрала перстень у бідної старої пані, якщо їй власних прикрас нема куди подіти? — запитав Трістан. — Що ж, деякі з цих розпещених багатіїв поводяться, як сороки. Якщо вони помічають щось, що блищить, то не можуть встояти.　

— Я тобі не вірю. — Зіщуливши очі, я дивилася то па Трістана, то на перстень. — Цей перстень не має жодної цінності. Чому б вона його крала? А головне — коли і як? Пані Людвіг внизу буквально назирці за нею ходила, зачудовано на неї витріщаючись.　

Трістан стенув плечима.　

— Трішки спритності та витонченості — і вуаля. Клептоманці це раз плюнути.　

— Клептоманці?　

Це вже переходило всі межі!　

Трістан кивнув.　

— У Tiffany кілька років тому в її сумочці для пса опинився сапфіровий браслет вартістю тридцять п’ять тисяч евро. Звісно, що випадково. У таких людей це завжди тільки випадковість. Продавщицю, яка розповіла цю історію пресі, звільнили.　

На мить я замовкла. Ця сумнівна історія, яку він мені тут намагався підсунути, дуже повільно почала набувати змісту. Можливо, ще й тому, що я дуже хотіла в неї повірити.　

— Тобто ти хочеш сказати, що пані Єгорова вкрала перстень пані Людвіг і заховала його у своєму нічному столику? Просто через те, що вона клептоманка?　

— Може, і клептоманка, а може, лише знуджена захланна особа, яка просто не може пройти повз цінну прикрасу.　

— Якраз отут у твоїй історії є одна заковика. Перстень не має жодної цінності взагалі. Пан Людвіг купив його на блошиному ринку. Пані Людвіг казала, що камінь у ньому — берил і що срібло тут, напевно, теж несправжнє.　

Трістан знову тихо засміявся:　

— Про срібло це таки правда. Бо це не срібло, власне, а платина.　

— Перепрошую?　

Він легко постукав по каменю.　

— А назвати це берилом — справжня образа для такого прекрасного рожевого діаманта чистої води в смарагдовій огранці. Тепер не дивися так, Фанні. Дійсно, я знаюся на такому. Мій дідусь — мистецтвознавець і ліцензований державою гемолог[14]. Він спеціалізується на старовинних прикрасах. Його частенько кличуть як експерта в Christie's і Sotheby's[15]. А ще він працює для музеїв по всьому світі. Уже в п’ять років я міг відрізнити діамант від кристалу. А рожеві діаманти не так вже й часто трапляються, принаймні такої вражаючої величини. А цей малюк має десь близько п’ятнадцяти каратів. Я сам був вражений.　

Тепер я відчула непереборне бажання сісти. Для початку, мабуть, вистачить розстебнути куртку. Мені зробилося страшенно гаряче. Про здатність думати взагалі мовчу.　

— Фанні, з тобою все гаразд? — Трістан знову заховав перстень у кишеню штанів.　

Я кволо похитала головою.　

— Припустімо, ти кажеш правду і пані Єгорова гаки клептоманка, що вкрала перстень у пані Людвіг, якого їй купив чоловік тридцять п’ять років тому на блошиному ринку за сорок марок. Хоча він коштує в сто разів більше… чи в тисячу?　

Я невпевнено глянула на Трістана.　

— Додай ще два нулі, — сказав він. — Плюс-мінус мільйон.　

— О Боже… — Я ледве ковтнула. — Коли Людвіги про це дізнаються, то зможуть продовжити відпустку в «Замку у хмарах» до кінця свого життя.　

Тобто у випадку, якщо він вистоїть.　

— Щоб провести два тижні тут, вони заощаджували багато років поспіль. Уяви собі, скільки всього вони могли б собі дозволити, якби продали перстень. Виплатили б за будинок, вирушили б у круїз, заповіли б щось дітям… Я дуже хочу побачити їхні обличчя в момент, коли вони дізнаються, яким скарбом володіли всі ці роки. Ходи, ми підемо й віднесемо їм перстень!　

Я схопила Трістана за руку.　

— Чекай, Фанні, чекай!　

Трістан мене стримав.　

— Ти справді думаєш, що так буде розумно? Це точно приверне загальну увагу, якщо перстень так раптово з’явиться.　

Таки-так. Пані Людвіг розповідала сьогодні про втрату свого улюбленого персня всім — і тим, хто хотів слухати, і тим, хто не хотів, теж.

— Тоді всі радітимуть. Усі, окрім пані Єгорової, звісно. Вона зозла собі лікті кусатиме.　

Трістан похитав головою.　

— Що ти їм скажеш? Що я знайшов перстень у шухлядці нічного столика пані Єгорової?　

— Ет…　

Він мав рацію. Це було не так і просто.　

— Я можу сказати, що десь його знайшла. А ти додаси, що випадково побачив його і зрозумів, що він вартий кількох мільйонів… Що таке? Чому ти так скептично дивишся? Пані Єгорова, звісно ж, не признає, що це вона його вкрала.　

— Але ж тоді вона зрозуміє, що це ти знайшла перстень у її кімнаті й забрала його, — сказав Трістан.　

— Ну і? Вона тріскатиметься від злості, але зробити нічого не зможе, окрім як визнати себе злодійкою.　

— Так, але ж вона тоді знатиме, хто забрав у неї скарб! Ти що, не розумієш? Таких, як Стелла Єгорова, краще не сердити.　

Я подумала про охоронця з номера 117, про кобуру для пістолета, яку він носив, і змушена була погодитися з Трістаном.　

— Але ж ти тоді в подібній ситуації. Який у тебе був план? Якщо ти скажеш, що десь знайшов перстень, Єгорови зрозуміють, що ти був у їхній кімнаті… Ну, принаймні Стелла Єгорова