Читати книгу - "Наречений у спадок , Олесь Король"

-Одягайся! - Наказала  Ірка і кинула мені білосніжну, весільну сукню. 

Я похмуро дивилася на ту - котру донедавна вважала своєю найкращою подругою , і кому довіряла більше ніж самій собі. 

-Не дивися на мене так наче я тобі ворог. - Не витримала вона.

Я байдуже стенула плечима. 

-Не розумію , а тобі це навіщо? Яка тобі вигода? Ти ж здається кохаєш Мирчу та й він тобі наче не байдужий. 

-А хіба ця угода щось змінить? Що тобі вартує поставити той клятий підпис і отримати в спадок маєток та ще й титул. 

Я подумала чи варто говорити їй про те, що ніякого спадку немає, а сам Мирча взагалі незрозуміло хто  -  чи то привид, чи живий мертвяк. 

-Досить базікати , краще одягайся. - надто різко наказала вона. 

-Чому ти це робиш? Невже він вартий цього? Ми ж були найкращими подругами. - Я все ще намагалася достукатися до неї. 

Мені важко було повірити в те, що заради хлопця з яким вона знайома від сили тиждень вона готова зрадити нашу дружбу яка витримана роками. Але схоже , що ця дружба як і погане вино з роками перетворилася на оцет. 

-Скільки себе пам'ятаю ми завжди були разом. 

У відповідь дівчина лише презирливо фиркнула. 

-Так! Ми завжди були разом! - розлючено вигукнула вона і почала нервовими кроками міряти кімнату. - Тільки ти завжди була попереду, а я постійно знаходилася в твоїй тіні. Ти була вродливіша за мене, розумніша і талановитіше. А я була лише твоєю тінню. 

Я здивовано дивилася на подругу і не вірила в те , що вона говорила. Я не могла і не хотіла в це вірити. Я була впевнена, що нас об'єднує щира дружба, яка існує хіба, що в книгах. Та насправді вона постійно прикидалася. Вона з дитинства заздрила мені, хоча якщо добре все обдумати все мало б бути навпаки. Її батьки мали власний бізнес в районному центрі. Вони тримали невеличку пекарню яка приносила їм непоганий прибуток. Мій же батько покинув мене коли я була ще зовсім дитиною. Моя мати поїхала за кордон і вийшла там заміж, а мене виховувала бабуся яка м'яко кажучи недолюблювала мене. Можливо тому, що я дівчинка, та скоріше за все причина ховалася в моєму батькові якого я їй нагадувала. Вона була впевнена в тому, що саме моє народження зіпсувало її донці кар'єру, хоча головна причина була звісно ж а іншому. 

А тепер я дізнаюся, що моя найкраща подруга яка ніколи не знала, що таке доношувати речі з секонд - хенду, і інколи не мати на обід нічого окрім куска черствого хліба, весь цей час заздрила мені, і ненавиділа мене. 

-Ти постійно була на першому місці. І навіть зараз ти головна. 

-Що ти таке верзеш? - прошепотіла я ледь стримуючи сльози образи і розчарування. 

-Саме ти виходиш за нього заміж , а не я! - розлючено викрикнула Ірка .

-Так хто ж тобі заважає це зробити? - щиро здивувалася я. 

-Обставини. Те, що саме ти можеш зняти з нього закляття яке наклала твоя далека прабабуся. Воно ж одразу розвіється щойно ти станеш його дружиною. 

Я відкрила рот, збираючись поцікавитися, що за середньовічну ахінею вона несе, як двері в мою кімнату з тріском відчинилися і в середину увірвалася Марина Аласі. Її голова була перев'язана смугастим рушником, а з очей сипалися іскри. Її погляд сповнений праведного гніву і ненависті зупинився на мені. 

-Ну, що ж бачу тобі вже набагато краще отож бо давай одягайся якщо не хочеш запізнитися на власне весілля. 

Мені здається , що я чула як від злості скрегочуть її зуби. Я навіть не ворохнулася, і це вщент розізлило колишню економку. Вона схопила мене за волосся і щосили смикнула за нього так, що від болю в мене на очі на вернулися сльози. Я мимоволі скрикнула. 

-Давай дівко, одягайся...- наче змія просичала вона. - Не примушуй мене робити тобі боляче. 

Після цих слів вона знову щосили потягла мене за волосся. Я голосно скрикнула і спробувала випручатися та раптом мій бік пронизав гострий біль. Я закричала і впала до її ніг, обхопивши себе руками, і важко дихаючи. Крізь сльози , що застилали мої очі я бачила розмите обличчя колишньої подруги і її наляканий погляд. 

-Припиніть! Що ви робите? - крізь гул в вухах почула я її крик. 

Марина у відповідь лише посміхнулася і кинула на неї зневажливий погляд. 

-Тобі краще зайнятися своїми справами. Біжи до мого сина і займи його перед весільною церемонією. Впевнена, що цієї ночі йому згодяться певні навички. 

Після цих слів жінка схопила мене за руку і примусила піднятися. 

-А ти давай одягайся і витри слину, а то забрудниш сукню. Спробуєш сперечатися і... - вона сунула мені в обличчя електрошокер. - Я приставлю цю чарівну штучку до твого милого обличчя. Зрозуміло?

Я не стала сперечатися і лише стверджувально кивнула головою. Марина задоволено посміхнулася і похлопала мене по щоці. 

-Файна дівчинка. Будеш слухняною і все скінчиться швидко...

Від її слів які прозвучали наче лиховісне пророцтво мені стало зовсім зле. 

Господи про , що вона? 

Я слухняно одягнула сукню яка виявилася для мене замалою . Жінка окинула мене оцінюючим поглядом і задоволено посміхнулася. 

-Бачиш як все просто. Будь ти одразу слухняною нічого цього б не сталося і твій хлопець не постраждав би. 

-Що ви з ним зробили? Де він?

-Тобі не варто хвилюватися за нього... У всякому разі поки, що. 

Марина Аласі криво посміхнулася. 

-Навіщо це все вам? Як те, що я примусово вийду заміж за вашого сина зможе зняти прокляття? - поцікавилася я і грізно подивилася на жінку. - Наскільки я зрозуміла, то лише щире кохання може це зробити, та я не кохаю Мирчу і ніколи не покохаю. Серцю не накажеш і не поимусиш, навіть якщо прикладати до нього електрошокер. 

Мої слова примусили жінку задуматися. На її вустах блукала недобра посмішка. 

-Твій хлопець розумний. Я б сказала дуже розумний, та він знайшов лише частину прокляття. Ту частину яка стосується мого пасинка Матео Ракоці. І дійсно щоб зняти закляття з нього його має покохати діва чиста серцем. Але щоб зняти прокляття з мене і мого сина її кохання не потрібне. Лише її згода бути його жінкою скріплена  кров'ю - кров'ю невинної діви.