Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Чим думаєш зараз зайнятися? — я знизала плечима. — Гаразд, відпочивай, — сказав король.

Я недовго думаючи вирішила сходити на скеледром і заодно розім'ятися. Щоправда, спочатку зателефонувала Насті, вона якраз була вдома.

— Привіт, — радісно відгукнулася вона.

— Привіт. Як там твій пупсик? Твій дядько сказав, що він щокастик.

— Так, вибач, минулого разу не встигла розповісти. Зараз покажу цього хом'ячка маленького. Щоки собі знатні відростив.

Настя на кілька секунд зникла з поля камери і з'явилася вже з немовлям на руках.

— А ось і ми з Антошкою. Він ще спить. Раз ти з дядьком поспілкувалася, значить знаєш більше за мене, що там із фірмою.

— Усе добре, пропоную тобі з чоловіком піти працювати на фірму, — Настя трохи скривилася. — Ти чого кривишся, все ж таки краще ніж те, де Сергій зараз працює.

— Добре, тільки я пізніше піду до дядька. Спочатку нехай Сергій влаштується, я все ж таки з малими трохи вдома побуду. Спробувала одразу вийти на роботу і зрозуміла, що погарячкувала, дуже складно. А щось за красень був поруч із тобою?

— Мій хлопець, він такий класний, — сказала я мрійливо.

— По твоєму щасливому обличчю видно. Наскільки близькі у вас стосунки?

Я зніяковіла і відвернулася.

— Значить дуже близькі, — з посмішкою сказала Настя. — Відчуваю, ти можеш, як і я, відразу лялечкою обзавестися, — я на неї трохи здивовано подивилася. — Ізо, ти ж не маленька, знаєш, звідки діти беруться. По мені, здається, було видно.

— Ти це до чого?

— Ну, може, ви оберігатися будете, перший час, поки визначитеся, що у вас все серйозно і надовго.

— Зрозуміла, — сказала я збентежено.

— Гаразд, збентежила я тебе. Ізо, вибач, мені тут Антошку переодягнути потрібно, давай потім зателефонуємо.

— Добре. Бувай.

— Бувай, не пропадай.

Переодяглася і пішла на скеледром. По ходу зазначила про себе, що потрібно буде ще переговорити з Антуаном і розморозити мої рахунки. І купити собі планшет, уже свій, а то не можу ж я весь час Альфредовим користуватися. А ще, напевно, доведеться купити дорожню сумку або знову рюкзак.

— О привіт! — сказав Вадим. — Вирішила ще полазити?

— Так.

— Зараз усе видам, сьогодні я тебе підстрахую.

Одягла страховку, і стала підійматися на стінку. Сьогодні вибрала трасу складнішу. На ній був виступ трохи під нахилом. Людей у залі було небагато.

Уже коли я дісталася практично до верху маршруту, відчула щось недобре. Таке відчуття було і на планеті з урсами, тільки тоді доводилося остерігатися диких собак. А чого потрібно побоюватися тут, було трохи незрозуміло. Вирішила, що назад я спущуся своїм ходом, не покладаючись на страховку і Вадима. Поки спускалася вниз, страховки я не відчувала, було відчуття, що каната і зовсім немає, хоча я його бачила. Коли спустилася, до мене одразу підійшов стривожений Вадим, перевірив канат страховки, смикнув його, той і зовсім упав на мат.

— Цього я і боявся. Добре, що ти стрибати не стала, а то б убилася.

— Тільки не зрозуміло, як це взагалі можливо? Ви ж перевіряли страховку на початку? — здивувався інший тренер, Едгар.

— Перевіряв, було все гаразд.

Вони знайшли місце, де був обірваний канат, і тут було те, що здивувало всіх, канат був майже повністю перерізаний.

— Так-с, — сказав Вадим.

— Нічого собі, хто це взагалі міг зробити?! — здивувався Едгар

— Потрібно, щоб усі терміново злізли з маршрутів своїм ходом, потрібно перевірити всі канати, — сказав тренер Ігор, який досі мовчав.

Вони спокійно, намагаючись нікого не лякати, стали спускати людей на підлогу. Я дочекалася закінчення огляду всіх страхувальних канатів. На мій подив, вони всі були цілі.

— Як це взагалі можливо? — сказав Едгар.

Я подивилася на стелю там, де проходили канати через страховку в стелі, і сказала:

— Мабуть, хтось підрізав його, коли я була вже на стіні. Он дивіться, щось стирчить у стелі.

— Потрібно викликати службу охорони, — сказав Вадим.

— Мені залишитися? — запитала я.

— Напевно ні, ми постараємося розібратися, хто це. Точніше служба охорони буде розбиратися. А ти будь обережна.

— Добре.