Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Пішла до себе в каюту. Прийняла душ, одягла блузку і штани, вирішила пройтися кораблем. Зайшла в ліфт, подивилася на кнопки, натиснула на 7 рівень із 9.

— Ну що ж, час повертатися в нормальне життя, досить мертвою прикидатися. А то ще точно вб'ють, — сказала сама собі і пораділа, що в ліфті я одна.

Сьомий рівень не дуже відрізнявся від четвертого, на якому я жила, тут теж були каюти. Щоправда було видно, що вони поліпшеного планування, щось типу люкс класу. Як не дивно, але королівські покої були на шостому рівні. Хоча хто знає цю градацію, у мене якось ніколи не було тяги до розкоші. До комфорту так, але не показухи.

На превеликий подив побачила на цьому рівні овальний стіл, а за ним одного з представників моєї компанії. Точніше сказати, він очолював одну з філій компанії. Щось я не пам'ятаю, щоб у нього була відпустка. За столом, крім нього, було ще п'ятеро чоловіків, і з одним із них він явно щось обговорював. Я пораділа, що взяла планшет Альфреда з собою, відчуваю, що він мені знадобиться. Коли підійшла до столу, містер Герман встав з-за столу і здивовано сказав:

— Ізабелло, ви живі?!

— А ви хотіли, щоб я померла? — трохи іронічно запитала його.

— Ні, що ви, звісно ні. Сідайте. Я якраз розглядав один вигідний контракт.

— А я вже думала, що у вас тут відпустка.

— Ні, тільки ділові зустрічі. Радий, що з вами все гаразд.

Він віддав мені контракт, який вивчав, стала його читати. Я просто шкірою відчувала погляди інших чоловіків. І зазначила для себе, що вони були далеко не добрі.

— Контракт цікавий, тільки для компанії за такими цінами не вигідний.

Чоловіки здивовано переглянулися, а потім один із них запитав:

— Міс, ви хіба можете про таке міркувати, ви ще занадто юні для бізнесу.

Я посміхнулася, а Герман трохи судорожно ковтнув.

— Я можу міркувати про те, що вигідно для компанії, тому що керую нею.

— Вибачте, що не впізнали вас, міс Ізабелла.

— Стривайте, ви Ізабелла Норіх, молода спадкоємиця багатомільярдної індустрії?

— Хто це? — запитала я тихо в Германа.

— Журналіст.

— Ви ж знаєте, я не люблю з пресою спілкуватися ось так спонтанно, — зовсім тихо відповіла я Герману.

Містер Герман махнув комусь, і до нього підійшли двоє охоронців. Він ввічливо попросив забрати звідси журналіста.

— Отже, з приводу цього контракту, ми зможемо з вами співпрацювати, якщо ви знизите ставки на сировину на третину.

Я взяла в Германа ручку й одразу виправила цифри. І виправила ще кілька граматичних помилок, допущених у моєму імені та прізвищі.

— Наступного разу перевірте правильність написання мого прізвища.

Повернула договір. Представники компанії одразу подивилися на виправлені суми, а потім на мене. Їхній скептичний і здивований погляд мене навіть порадував. Договору вичитувати і прораховувати батько мене вчив ще зі школи. Тож я навчилася читати дуже швидко. І мені вистачало кілька секунд, щоб зрозуміти, що написано на аркуші переді мною, і ще кілька секунд, щоб порахувати в думці й ухвалити рішення. У цьому тато мене тренував постійно.

— Нам потрібно подумати, — сказали вони.

— Добре.

Наступна пропозиція щодо співпраці була від пари чоловіків, що залишилася. Я швидко переглянула ще один контракт і дала почитати Герману.

— Що скажеш? — з легкою посмішкою запитала я.

— Вигідно.

— Щось іще помітив?

— Ні, — він зрозумів, що є якийсь підступ.

— Я, звичайно, терпляча, але постарайтеся надалі писати прізвища правильно.

Я знову ручкою виправила в договорі всі помилки.

— Ви разюче швидко читаєте, — сказав один із представників другої компанії.

— Звичка. Виправите помилки, і можемо підписувати.

Чоловік другої компанії швидко дістав комп'ютер і почав вносити виправлення.

— Ізабелло, це правда, що ви були на планеті з урасами? — запитав обережно Герман.

— Так.

Я відписалася Антуану про те, що зустріла Германа. Він здивувався і запитав:

— Сподіваюся, ти перевіриш договори, що він укладає, так про всяк випадок.

— Уже. Один вигідний, а другий, якщо підкоригують, теж вигідний. Можеш розморозити мої рахунки, мені б свій планшет купити. А то я Альфредовим користуюся.

— А хто цей Альфред?

— Мій хлопець.

— Сподіваюся, він надійний.

— Так, ти ж знаєш, я відчуваю людей.

— Ти там обережніше, а то Лістери хочуть тебе вбити.

— Знаю, вчора була невдала спроба і сьогодні.

Зателефонував король Олександр:

— Ізабелло, ти де? Мені розповіли про випадок на скеледромі.