Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Я на сьомому рівні, за овальним столом.

Король підійшов буквально за кілька хвилин і злегка посміхнувся, побачивши мене в такій діловій компанії. Він сів поруч зі мною й уважно подивився на Германа, мені навіть здалося, що той зменшився.

— Це Герман, керує однією з філій компанії. Ми тут один договір точно підпишемо, а над другим хлопці поки думають.

За кілька хвилин мені принесли договір на підписання. Я його ще раз перечитала разом із Германом, щоправда король теж його швидко переглянув. Після чого його підписала і попросила надіслати копію в головний офіс компанії.

— Що ви вирішили? — запитала я в чоловіків, які залишилися, тому що з тими, хто уклав договір, уже встигла попрощатися, і вони швидко пішли. — Ми з вами співпрацюємо чи ні?

— Так, — видавив один із них.

— Тоді роздруковуйте з правками, що я внесла.

Король здивовано подивився на мене, але промовчав. А після підписання договору і після того, як ми залишилися удвох, сказав:

— Ну ти й молодець. Тепер я розумію, чому тебе урси боялися. Ти з такою легкістю командуєш дорослими чоловіками. Не боїшся виправляти договір на свою користь. Я просто в захваті!

— Дякую. Це все завдяки батькові, він мене всього навчив. Так би мовити, я виросла на його прикладі й багато чого перейняла. Щоправда ті, хто мене не знає, дивно реагують. Типу "це ти керуєш компанією, не сміши".

— За те ті, хто тебе знає, ставляться з глибокою повагою або навіть страхом.

— Щодо страху ви перегнули. Герман мене не боїться, начебто.

— Тобі тільки здається, що не боїться, мабуть, йому вже діставалося від тебе.

— Хіба що догана позаторік, коли тато ще був живий. На мене взагалі люди дивно реагують.

Антуан відписався мені, що розблокував мої рахунки і порадив не тринькати гроші даремно.

— У своєму репертуарі.

— Ти про що? — здивувався король.

— Просто думки вголос. Антуан у своєму репертуарі, розморозив мої рахунки і порадив не тринькати гроші даремно. Все мені згадує мою благодійність на користь бездомних тварин.

Король тільки посміхнувся моїм словам.

— Тепер я знову відчуваю, що повернулася в реальний світ.

До нас підійшов Альфред і мовчки стояв поруч і чекав, поки його помітять. Олександр посміхнувся мені і пішов. Альфред одразу підсів до мене, а я його поцілувала. Він мене обійняв за талію і продовжив поцілунок.

— Я в тебе в кімнаті свій браслет і картку забув.

— Бачила, а я твоїм планшетом користуюся нахабно.

— Скільки завгодно.

— Я собі куплю, а то мій залишився на тій планеті.

— Так, усе потім. Пішли в їдальню, а то я дуже голодний.

Поки йшли до мене, переказала йому історію на скеледромі. Альфред весь час хмурився, дивився з переживаннями, а потім обійняв за талію.

— Тепер хоч одну нікуди не відпускай.

— От і не відпускай, — трохи з викликом сказала я.

— А що ти робила на сьомому рівні?

— Скажімо так, вирішила, що час повертатися в реальний світ. Я вночі і сьогодні вранці поспілкувалася з Антуаном. Потроху знову втягуюся у справи компанії. А на сьомий рівень пішла просто погуляти і декого зустріла, — я усміхнулася.

— І кого ж? — грайливо запитав Альфред.

— Містера Германа Пнікса, керує однією з філій компанії. Вчасно я його зустріла, а то підписав би збитковий контракт. Довелося підкоригувати. І ще частину граматичних помилок виправити в договорах. Не люблю, коли моє прізвище чи ім'я з помилками пишуть.

Альфред посміхнувся і поцілував мене, ми якраз у ліфті їхали.

— Потім ще король підійшов, просто сидів поруч і спостерігав за всім. Він чомусь вирішив, що Герман мене боїться. Я що, така страшна чи зла?

— Ні, ти дуже красива і я тебе обожнюю.

Я посміхнулася зніяковіло, якби ми не йшли коридором, то вже б точно цілувалися. Відчинила двері до каюти і коли зайшли, одразу його поцілувала.

— Тебе не дуже бентежить, що я керую фірмою батька?

— Ні.

— Хоча "керую" це я перегнула, поки тільки допомагаю Антуану, мені ще багато чому вчиться.

— Але зате тебе сприймають серйозно.

— Ага, так, що вбити хочуть.

— Я їм не дозволю.

Я поцілувала Альфреда і вислизнула з його обіймів. Взяла його браслет і картку.

— Пішли в їдальню. І в мене ще делікатне запитання.

— Який?

— Ми оберігатися будемо?

— Думаю, варто, я займуся. З тебе вже таблеток вистачить.

— Угу, ти після роботи у мене будеш?

— Можемо й у мене.