Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Мені тут більше подобається.

— Може я кваплю події, але я можу перебратися до тебе.

— Буде чудово, доглянеш за мною. Простежиш, щоб я вночі спала, — сказала я грайливо.

Він поцілував мене, і ми пішли в їдальню. Зараз у їдальні було чути шепотіння і розмови про мене. Що королівська сім'я мене удочеряє, і що я спадкоємиця великої корпорації і просто вискочка.

— Як ти можеш так спокійно реагувати, у чому твій секрет? — тихо запитав Альфред.

— Ти про що? — трохи з награним здивуванням запитала я, а потім спокійно сказала. — Те, що не у справі, я не помічаю. Якби тут говорили, наприклад, про замах на мене або ще про щось серйозне, то прислухалася б. А так, заздрісників завжди вистачає, і завжди будуть ті, хто готовий говорити гидоти про інших.

— Яка ти в мене чудова, — мрійливо сказав Альфред, — мені б так спокійно реагувати.

— Просто спочатку тато вчив не нервувати, потім Антуан, останньою крапкою була планета з урсами. Хоча біситися і психувати я вмію, — з усмішкою сказала йому. — Ти ще працюєш?

— Ага, зараз потрібно буде йти. Ще треба знайти, хто канат підрізав.

— Зрозуміло, а то я хотіла напроситися погуляти з тобою, поки ти чергуєш.

— Спробувати можна, але сьогодні тебе можуть швидко відправити або до себе в кімнату, або під опіку королеви Мартіни.

Якраз піликнув телефон, прочитала повідомлення.

— До речі, королева просить прийти до неї. Здається, їй розповіли про те, що трапилося на скеледромі.

Відписалася, що підійду, як закінчу обід.

— Тоді я проводжу тебе до її каюти і піду на службу.

Перед каютою Мартіни Альфред мене поцілував і почекав, поки мені відчинять, і швидко пішов.

— Як ти? — трохи стурбовано запитала Мартіна, король теж був у каюті та сини, якось я їх одразу не помітила.

— У порядку, — відповіла я з легкою посмішкою.

— Якось тебе не дуже турбують ці замахи.

— Учора на кораблі турбувало, а так намагаюся не сильно замислюватися, не вистачало ще на параною страждати.

Олександр тільки посміхнувся і запитав:

— Виходить, до спілкування з Іриною ти не знала, що на тебе роблять замах?

— Ні. Просто минулий рік був нелегким, у плані емоцій. Потрібно було звикнути до думки, що батьків більше немає. Я тоді через це і пересіла на громадський транспорт, не хотіла залишатися сама. Здебільшого відволікалася роботою, а до річниці їхньої загибелі вирішила з'їздити на Рів'єру.

Я підійшла до вікна і стала дивитися на космос, спогади про батьків давалися не дуже легко, іноді було складно стримати себе, щоб не розплакатися. Мартіна підійшла до мене, обійняла.

— А на чому ти їздила? — запитав Євген.

— Здебільшого на байку.

— Що?! — здивувалася королівська родина.

— Складно уявити тебе і на мотоциклі, — сказав Олександр.

Я тільки посміхнулася.

— Зате в заторах можна не стояти.

Мартіна, не випускаючи мене з обіймів, сказала:

— Через 20 годин підлітаємо до планети, у нас на ній буде одна зустріч. Полетиш із нами?

Користуючись нагодою, що вона мене обіймає, запитала тихенько:

— А як же Альфред?

Вона тільки посміхнулася і відпустила мене, звернулася до чоловіка.

— Любий, ми ж Ізабеллу беремо з собою?

— Так.

— А Альфреда?

Король тільки посміхнувся і сказав:

— Гаразд, беремо. Іди, речі збирай і Альфреду передай.

Я посміхнулася і пішла.

— Кумедна вона, — сказав король, — відкривається для мене з нового боку.

— Що ти маєш на увазі? — запитала дружина.

— Спочатку я її сприймав, як маленьку дівчинку, що пережила певний стрес на дикій планеті. А бачачи, як вона спілкується з дорослими... ні, неправильне слово підібрав. Бачачи, як вона легко, на рівних, спілкується з бізнесменами, і навіть дивиться трохи зверху. При цьому без зарозумілості, просто приймаючи свій статус у суспільстві. Ти моя люба хоч і багато дізналася про її сім'ю, але практично нічого не дізналася про їхній сімейний бізнес.

— Я читала біографічний нарис, а там мало було про бізнес.

— Сьогодні спостерігав, як вона спілкується з керівником своєї компанії і директором однієї з філій, я її поважати став. Скажімо так, вона виросла в моїх очах, про неї не соромно сказати, що вона наша прийомна донька. Хоча це і проста формальність.

— Але так я хоча б можу назвати її донькою, хоча б і прийомною. Макара із собою беремо?

— Ні, нехай із Ларисою залишається. Йому сподобалося на цьому кораблі, а тут і Лариса з чоловіком. Думаю, вони добре за ним доглянуть. А після прибуття додому заберемо його.