Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Я одразу ж набрала Альфреда і запитала, на якому рівні він перебуває. Він був на шостому, сказала, що зараз підійду до нього. Знайшла його швидко, він спілкувався зі своїм командиром недалеко від ліфта. Я їм посміхнулася, його командир теж посміхнувся:

— Адже ви маєте бути з королівською родиною.

— Так, мене відправили збирати речі. Через двадцять годин летимо на планету, тебе теж беруть, — сказала я задоволеним голосом, дивлячись на Альфреда.

— Приглянь там за нею, — з усмішкою сказав командир Альфреду.

— Так, сер.

— Скажіть, а коли він буде вільний?

— Години за три, а поки, Ізабелло, йдіть до себе. Не хочу, щоб із вами щось трапилося.

— Я краще на п'ятому рівні погуляю, якось не хочу одна залишатися.

— Як хочете.

— Ще одне запитання і я піду. Альфред, я ще покористуюся твоїм планшетом?

— Звичайно, а то він у мене майже всю поїздку без діла пролежав.

— Дякую.

Посміхнулася їм і пішла. Командир Альфреда подивився на свого підопічного.

— У вас усе серйозно?

— Так, сер.

Вийшовши з ліфта набрала Антуана:

— Привіт, не відволікаю?

— Ні, — сказав він із посмішкою. — Усе добре?

— Поки жива.

— Що сталося?

— Та так, була на скеледромі сьогодні, так там страховку хтось підрізав. Добре, що неприємності я навчилася відчувати, спокійно спустилася, ціла і неушкоджена.

— Тобі дуже щастить. А що там трапилося до иншого разу, ти казала, що тебе мало не вбили.

— Ледь не задушили. Давай не зараз, я ніби не у себе в каюті. Хотіла просто на абстрактні теми поспілкуватися і грошей попросити.

— Куди тобі перевести?

Я показала картку, що в мене була.

— Піднеси трохи ближче до камери, щоб я номер і реквізити переписав.

— Хочу купити планшет і гарнітуру до нього, може ще рюкзак і так, на дрібниці. А то всі мої речі на тій планеті залишилися. Тут поки що деяким одягом обзавелася.

— Почекаєш трохи, зараз переведу тобі гроші.

— Як думаєш, їх потім на будь-якій планеті перевести в готівку можна?

— Так. Картка в тебе гарна, вигідна. Скільки тобі переказати?

— Поки що без поняття. Зараз магазин знайду, подивлюся на ціни, і визначимося.

— Покажи, що за корабель, — я переключила на іншу камеру і зробила невеликий огляд.

— Це ти на розважальному рівні.

— Так. О, а ось і магазин із технікою.

Камеру назад не перемикала і показувала Антуану планшети, які мені подобалися. Він читав їхні характеристики і говорив свою думку. Зрештою ми зійшлися на одному. Я подивилася на консультанта, він усміхнувся і підійшов до мене. Одразу попросила до нього гарнітуру і чохол. Мені це все порахували і Антуан із запасом перевів грошей на карту.

— Ізі.

— Що?

— Коли ти познайомиш мене з Альфредом, мені ж теж цікаво. Настуся казала, що красунчик.

— Ви вже спілкувалися?

— Так. Ми часто спілкуємося, просто вона часто не приймає те, що я їй раджу. А тебе вона слухається.

— Як там Єгорка?

— У садочку, тямущий хлопчик. Каже, що хоче бути конструктором космічних кораблів. Ізі, ти куди йдеш?

— У кафе, тут поруч є гарне, щоправда дороге.

— Ну, у тебе ж тепер і гроші є.

— Так. Я просто хотіла планшет налаштувати, щоб уже з нього з тобою спілкуватися. Зачекай хвилинку, я що-небудь замовлю.

На подив, у кав'ярні крім мене нікого не було. Я швидко переглянула меню:

— Молочний коктейль, будь ласка.

— Вишня, полуниця чи манго?

— Полуниця.

Офіціант пішов, Антуан запитав:

— Які плани на майбутнє, будеш на Фету повертатися?

— Поки що не впевнена. Були думки запропонувати відкрити філію на Афоні.

— Гарні думки, моя люба. Проговори з їхньою Величністю, запропонуй таку ідею.

— Надішлеш мені наші прайси компанії?

— Добре. Гаразд, Ізі, мені пора. Ще зателефонуємо.

— Бувай, — я помахала в екран.

Мені принесли рожевий коктейль. Поки я налаштовувала новий планшет, до мене за столик непомітно підсів журналіст. Я тільки зазначила, що вже бачила його на сьомому рівні.

— Ізабелло Норріх, — сказав він із хитрим виразом обличчя, — ви так не любите спілкуватися з пресою?

— Не люблю їхні дурні запитання. Що вам потрібно?