Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

Рен недовго мовчить, помішуючи ложкою чай. Потім оглядає стіни.

— Дядько Рон геть не був готовий до того, щоб прийняти дитину, — він усміхається. — Але він намагався.

І звертається до Флоріана:

— Пан Ревер — давній друг моєї родини. Саме він колись привів мене до дядька Рона, і всі мої спогади про цей будинок починаються з того дня. Панові Реверу довелося розповісти все, що він знав. І з того часу дядько Рон сподівався, що доля Талановитого омине мене.

— Але вона тебе не оминула, — м’яко говорить Флоріан.

— Не оминула, — Рен хитає головою і підкидає гральні кості. — Тому дядько Талановитих не любить. Але він любить і захищає мене. Як уміє. А після того, що я почув сьогодні…

Келла піднімає голову та переставляє фігурку на п’ять кроків вперед. Флоріан підкидає кості, і Рен продовжує:

— Щось трапилось, — каже він. — Напади на наш Сенат не можуть бути простою випадковістю. Я чув, як кілька керівників говорили, що в інших Централіях теж з’явилася ця проблема.

— Що? — Келла відволікається. — Якщо напади поширюються і стануть систематичними…

Келла не договорює, збентежено замовкнувши. Вона видихає та стискає в кулаці фігурку, аби захиститися від думок, які мовчазно пробігли по гральній дошці.

— А що є найгіршим, — говорить замість неї Рен. — Згідно з плітками, у Нобелріні кілька Талановитих вже зникли.