Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

Хлопчище зібрався і пішов у світ. Прийшов в одне село і найнявся у пана служити. Служить Іванко довгий час – все їздить кіньми на зарінок, до самого моря. Раз бачить: їде на коні через море дівчина, їде і співає. Ніколи він такого голосу не чув. І думає, як би з нею заговорити. А дівчина під'їхала до берега, скинула із себе дорогу одежу і пішла купатися. Іван підкрався і схопив одежу. Дівчина його просить:

– Іванку, віддай плаття, бо як я вийду з води гола?

Іван кинув їй сорочку, плаття. Вийшла, одяглася, обняла його і заговорила:

– Я – Мар'я-царівна. Я буду твоя, та дивися, Іванку, щоб про це ніхто не знав.

Іван випросив у пана вільний день, зайшов до корчми й п'є. Підходить один циган:

– Ей, леґеню, якби я був такий красний, як ти, у мене була би найгарніша дівчина!

На те зайшов один волоцюга з дівчиною під руку.

– Бачиш, і волоцюга має дівчину, а ти весь час один. Якби я був такий, як ти, то мав би аж дві!

Заходить другий волоцюга – вже з двома дівчатами.

– Дивися, цей привів собі двох…

Іван не витримав і каже:

– Ей, коби ти знав, яка в мене дівчина!

І розповів йому про царівну. Циган побіг до царя і передав, що чув від Івана. Цар сів у кочію і приїхав у село, де леґінь служив. Викликав Івана і питає:

– Це ти казав про Мар'ю-царівну? Я хочу її бачити.

Цар не впізнав Івана – так той виріс і змужнів. А на царівну думав, що то його названа донька Марійка.

Хлопець йому каже:

– Я не можу її показати.

Цар дуже розсердився і наказав Івана повісити. Іван каже:

– Вішайте, але поставте шибеницю над морем, на зарінку.

Привезли хлопця на зарінок і вже хочуть вішати. Раз летить по морю на коні одна дівчина і гукає:

– Стійте!

Цар здивувався. А дівчина з коня запитала:

– Це ти хотів бачити Мар'ю-царівну? Дивися…

Махнула ногою – і цареві вискочило око.

Питає царицю:

– І ти хотіла бачити Мар'ю-царівну? То дивися…

Махнула ногою – і цариці вискочило око.

А далі повернулася до Івана й каже:

– Іванку, так ти мене послухав? Я ж тебе просила, щоб ніхто за нас не знав… Тепер мене шукай.

І поскакала морем.

Івана відпустили. Він зібрався і йде понад морем. Бачить – стоїть млин. У млині дід і баба, а з ними їх донька. Питає Іван:

– Чи ви щось не знаєте за Мар'ю-царівну?

– Знаємо. Вона живе за морем. Завтра чорний ворон прилетить за мливом і тебе перенесе разом з напіим кучером.

А баба і донька – обидві були відьми. Баба приготувала із зілля таблетку: як кучер покладе її в Іванову кишеню, хлопець засне, що й Мар'я-царівна його не розбудить. Баба хотіла видати за нього свою доньку.

Ранком прилетів за мливом чорний ворон і переніс Івана з кучером за море. Кучер опустив хлопцеві в кишеню таблетку і той заснув. Мар'я-царівна його будить, але він не чує. Тоді його обцілувала й пішла плачучи геть. Кучер вийняв таблетку з кишені, а Іван прокинувся і проговорив:

– Як я спітнів уві сні!

Кучер посміхається:

– Ти не спітнів, леґеню, а Мар'я-царівна тебе сльозами обілляла, бо не могла ніяк добудитися.

І чорний ворон переніс їх обох у млин.

Переспали ніч, а на ранок баба знову приготувала із зілля таблетку. Чорний ворон з ними прилетів за море. Кучер потай опустив таблетку в Іванову кишеню, і той міцно заснув. Прийшла Мар'я-царівна, будить його, плаче, та хлопець не чує. Кривавими сльозами його обілляла. Тоді швидко написала картку, загорнула у свою хустинку і сунула Іванові в кишеню.

Царівна відійшла. Кучер вийняв таблетку, і хлопець прокинувся.

– Ой, як я заспав! Так уві сні розгарячився, аж кров носом пішла.

– То не кров, – каже кучер, – то Мар'я-царівна тебе кривавими сльозами обілляла.

Іван сягнув рукою за хусткою, аби втертися. І знайшов там картку. Одразу дізнався, що має робити.

Коли чорний ворон приніс їх у млин, Іван сказав бабі:

– Я хочу вашу доньку взяти собі за жінку. Та в нас такий звичай, що молодий і молода вінчаються в хащі – так, щоб ніхто не бачив і не знав.

Переспали ніч, а вранці бабина донька прибралася до вінця, і пішли у хащу. Як були далеко, Іван зав'язав молодій відьмі очі, відрубав їй голову і кинув у воду – аж забулькотіло.

Вернувся у млин і говорить бабі:

– Ну, ми вже повінчалися.

– А де молода? – питає його баба.

– Там, у хащі, збирає косиці. Тепер ходіть у хащу й ви.

Прийшли вони в хащу, Іван пов'язав старій відьмі очі, відрубав їй голову і кинув у воду. Тоді вернувся до млина й каже дідові:

– Ну, дідику, я вашим обом відьмам повідтинав голови.

Дід відчинив ляду, вийняв дорогий перстень і подарував його леґеневі:

– Візьми цього персня і надінь на праву руку, на середній палець. А так можеш іти через море – дорога буде вільна.

Іван наказав кучерові, аби запрягав. Сіли на кочію і їдуть попри моря. Раптом Іван вискочив, схопив кочію з кучером і перекинув з берега у воду. Сам надів на палець перстень, почав іти морем – і не тоне, йде його поверхнею.

Йде, йде і приходить до циганських хат. Зайшов до корчми й бачить: за столом бочка з поясом, а біля неї циган. Іван доторкнувся рукою до бочки, а звідти нараз вискочив красний леґінчук і вигукнув:

– Добрий вечір, вуйку, як маєтеся?

– Як маюся, так маюся… – відповів Іван не дуже весело.

А та сама бочка була його сестрою, яку взяла хмара. Сестра вже мала сина – того леґінчука. Він наказав циганові:

– Принеси гальбу вина і п'ять центнерів свічок.

Циган усе приніс. Тоді хлопець припрошує гостя:

– Вуйку, випийте вина – будете веселіші.

Іван випив.

– А тепер беріть і зважте на мізинці п'ять центнерів свічок.

Іван положив свічки на мізинця.

– Як вам здається – скільки?

– Щось два центнери й не більше.

Леґінчук гукнув:

– Циганине, йди та принеси ще гальбу вина і п'ять центнерів свічок!

Іван випив вино і положив на палець вже десять центнерів.

– Ну, як, вуйку?

– Ще не вистачає, нема п'яти центнерів.

Леґінчук послав цигана, аби приніс ще гальбу вина і п'ять центнерів свічок. Іван випив вино і положив на палець п'ятнадцять центнерів.

– Ну, як? – питає леґінчук.

– Тепер є