Читати книгу - "Іван і Чорна Пантера"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Вона не знає, що за нею слідом розмашисто сагонить, майже біжить, її біда. Кукуріцький хуліган і задирака Ростик-Хвостик (так його в дитинстві звали мама і сестра, бо вічно за кимось швендяв і дражнився), він же Рудий Муравель (прізвисько з профтехучилища, з якого недовчений штукатур був виключений за пияцтво і хуліганство), він же Кергуду (цим загадковим словом з «Кавказької полонянки» його прозвали в першій, ще підлітковій колонії) побачив, як вулицею повз їхній будинок йде кудись ця забацана училка-підстилка. Прослідкувавши очима, куди ж її несе, Ростик зрозумів: училці чогось забаглося до лісу.
«Ха, — сказав собі Ростик-Муравель-Кергуду, — ось ти й попалася, голубонько. Зараз будуть тобі грибочки і ягідки, ліщина й малина».
Муравель-Кергуду два місяці тому, як вернувся з чергової дворічної відсидки, цього разу за дрібну крадіжку й хуліганство на додачу. Роботи в селі не було, та він до неї й не прагнув. Материна пенсія була пропита, а заодно і вкрадена сусідчина (та побоялася заявити в міліцію, хоч кляла Ростика на чім світ). Ростик встиг поцупити в рідної неньки і продати в райцентрі курку і качку, а на виручені п’ятдесят гривень (не торгувався, тому й швидко продав) нажлуктитися у містечковому барі. Кергуду прагнув розваг і пригод, а їх у Кукурічках не було. Максим-Руський виставив його, як він сказав, «у два притопа» зі свого бару, ледь Ростик спробував там поскандалити. Проти прийомів колишнього «спецназу» не попреш. У Насті Круцихи скандалити не випадало — все-таки двоюрідна тітка. Лишався Омелян Льохкий, але після того, як Ростик розбив там вікно, а сплатити вартість не міг, потикатися остерігався. Вже другий день Ростик нудився, і від цієї нудьги не рятувала взята в борг Мотрунчина самогонка.
І от пригода — та ще й яка — сама йшла йому до рук. Після звільнення з колонії Ростик у Кукурічках мав справу тільки з місцевою повією Леткою-Єнкою, якою, якби не дворічний голод, і сам би погидував, та ще в містечку підчепив якусь місцеву лахудру, котра, дізнавшись, що в кавалера у кишені лишилось всього-на-всього десять гривняків, обізвала «дешевим гондоном». Ну, лахудрі він поставив добрячого фінгала, знатиме, як комизитися і ображати, але звідтоді ще більше свербіло в нутрощах — від образи, бажання і ненависті до жіночого роду, котрий не розумів його широку натуру і вимагав плати. Тож Зінаїда Антонівна, яку він побачив, спокуслива дармова училка, котра йшла, а потім зникла у лісі, виявилася для Ростика-Муравля дорогоцінним подарунком, що сам, на дурняк, плив до рук.
Ростик майже біг, і з його рота мимоволі текла слина. У колонії він мав тамтешнього безвідмовного «півня», але те не принесло ніякого задоволення. Сам ледь не отримав продовження строку за бійку з Льовкою Гицелем (ще одне прізвисько — Толстой), який спробував був його опустити. Та то все в минулому. Тепер він матиме дармову шикарну бабу.
Ростик біг і таки наздогнав Зінаїду. Зіна стояла, вже знову вдягнута, нагнувшись біля суничного кущика, де ще збереглися запізнілі ягоди, не червоні, а побурілі. Вона брала їх пальцями і відразу клала до ротика — маленьке дівчисько Зіночка, котре ще не знало ніякого директора, в якого юна, ще не зовсім доросла студенточка Зінуся втелющилася до кінчиків гостреньких, майже лисячих вушок, не знала печалей і тривог, нервацій та істерик, пов’язаних з цим клятим почуттям, а просто, як колись у дитинстві, їла солодкі-пресолодкі ягідочки. І пальчики її червоніли, точніше руділи, і вона облизувала ті пальчики — ах! — і мружила оченята, щулила гостренькі вушка, і поїдання суниць було майже актом любові, кохання — таке задоволення володіло Зіною. Вона перебувала за сотні кілометрів і добрих двадцять літ звідси. Переповнена спогадами, мрійливістю, суничною чуттєвістю і просто поглинанням ягід із майже заплющеними очима, Зіна, звісно, не побачила й не почула біду, що підкрадалася ззаду. Біда на ім’я Кергуду-Муравель перетворилася на скрадливого гепарда, в якого крізь зуби-ікла текла слина хіті, чорніючи на льоту. Тим більше, що нагнута Зіночка виставила ледь-ледь загорілі ніжки у всій їхній красі й привабливості, а напнута напівпрозора сукенка звабливо підкреслювала округлу вчительську дупочку, до того ж розділену тканиною, що потрапила у рівчак посередині між горбиками.
Муравель-Кергуду аж спинився на мить чи й цілих чотири миті — така захоплива картинка відкрилася перед його масними очиськами. Два дьогтьові дідьки, котрі сиділи у тих осовіло-хтивих очах, переморгнувшись, допомогли наповнити тіло молодика силою й пружністю й зробити вирішальний стрибок.
Зінаїда Антонівна встигла ще ойкнути, коли на неї навалилося щось важке, смердюче й дуже. Ростик-Муравель кинув учительку на суничний кущ і вміло правою рукою затис їй рота. Ліва ж рука мацнула за груди й стисла цицьку.
— Тихо, тихо, вчена сучко, — зашипів Ростик. — Не брикайся, то лишишся живою, ще й отримаєш задоволення.
Зінаїда все ж спробувала вирватися з міцнющих, мов залізних, лап насильника, але дарма. Він таки був сильнішим. Ростик перекинув ліву руку з грудей на низ і взявся стягати трусики.
— Не кричатимеш, то не битиму, — сказав він.
«Якщо вас ґвалтують і не можете опиратися — отримайте задоволення», — раптом полізли до Зіниної голови слова з анекдоту.
Їй стало огидно. Нестерпно огидно. Вона мотнула головою. Ростик ледь попустив руку на її роті, й наступної миті Зінаїда Антонівна вкусила його за палець. Вона вклала в цей укус всю свою лють, і Ростик скрикнув од болю. Але тут же крикнув:
— Сука!
І опустив кулака на Зінину голову. Далі він перевернув її на спину. Зіна, проте, не знепритомніла, у неї тільки на пару секунд потемніло в очах. Тепер, лежачи на спині, вона побачила обличчя насильника і жахнулася. То був односельчанин, житель Кукурічок, знаний хуліган і розбишака, до того ж відомий якоюсь затятою безжальністю у ставленні до жінок і старших людей. Але це ще не все… Зінаїда Антонівна мала добру пам’ять на обличчя, імена й пригадала, що цей чоловік, ця огидна потвора була колись її учнем, восьмикласником, так, восьмикласником, того першого року, як вона прийшла за покликом свого дикого клятого кохання вчителювати до Кукуріцької школи. Який жах! І тепер він її ґвалтує… До того ж з виразу його злих очей Зінаїда збагнула: цей виродок живою її не лишить.
Все ж вона вирішила спробувати. Бо…
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван і Чорна Пантера», після закриття браузера.