Читати книгу - "Жлобологія"

Ці митці виводять людину на манівці — облудники, дурисвіти. Вони дурять, знов-таки виводять у міражі ілюзій. Яскравий приклад: ще досі є певні істоти, які слухають класичну музику. Який сенс у музиці? Сидить тисяча ідіотів у залі, де їм грає здоровенний оркестр. І люди слухають: то плачуть, то раптом сміються... Що відбувається?

Музика? Що це таке, не знають навіть музиканти. Й балерини не знають. Це ті, які вискакують на сцену, на цирлах танцюючи й ламаючи собі цирли і в такий дикий спосіб оспівують ногами смерть лебедя. Краще б перевчилися і танцювали для нас на «шесті», то би тренували не лише ноги, але й руки, торси, спини й нижче спини й нам би такий балет був значно приємніший, бо ви бачили колись, щоби стриптизерка оспівувала смерть лебедя?

І вже потроху «шест» виходить на велику сцену, виник стріп-балет, не кажучи вже про кордебалети трансвеститів. І тепер ящик показує конкурси шестовичок. Працюють школи стриптизу, і, найголовніше, офіційно створені й для дітей школи танцю живота, а заодно шестування.

Жах, самі класичні музиканти плачуть од класичної музики, сидять у ямі й ридають, а мусять грати, що ж ти поробиш. Це ж коливання повітря, а люди плачуть, оддають за неї гроші, це — замість того, щоб купить ковбаси в супермаркеті. Вони виходять після концерту і чомусь відчувають себе щасливими — від чого? Їх же надурили. Жодного матеріального відчуття. Уже доведено, що таке виникає лише на фермах, що під Моцарта корови дають більше молока — це добре, тож Моцарта я б залишив, хоч люди од нього й не дояться, але. А всі інші мистці, які не збільшують надої, нащо вони потрібні?

Чув таку новину від медіа про американського фермера, який вирощував 320-кілограмових свиней, зайшов у свинарник, спіткнувся, упав — і його власні ж свині з’їли. Залишилася від нього тільки вставна щелепа — розумні тварини зрозуміли, що це неїстівне. Чому вони з’їли його? Тому що він їм Моцарта не вмикав. Якби була музика, то вони б її слухали і дали б йому підвестися і накидати в корито корму, а так... чоловік сам став кормом. То тому що неправильно Моцарт застосовується у сільському господарстві. Є така музика, яка, навпаки, негативно впливає на зростання соняшника, рапсу і т. ін. Це джаз, рок, етно — хіба ж годиться таке лабать? Дивна нація — японці, стоять поза європейськими цінностями, то в них косоокі роботодавці доплачують своїм працівникам, якщо ті ходять на концерти класики. В Америці, слава Богу, навпаки — отримують більше ті, хто в спортзалах тренажирує на собі біом’язи.

Корпоративне жлобство

Якщо ми п’ємо узвари або настоянки з трав, то ми не п’ємо кока-колу.

Корпорація глобального масштабу завжди думає над тим, щоб у найвідцаленіших закутках земної кулі пили одне і те ж — синтетичний сироп із синтетичними ж бульбашками. Цей чудодійний натиск газу покращує не так травлення, як випорожнення.

У нас біля Броварів, 56-й кілометр, поставили завод, аби всі навкруги пили цю розкішну рідину. І коли велетенська корпорація врізалась свердловинами у наші артезіанські жили — вода зникла у всіх навколишніх колодязях та криницях. Це факт. Такого раніше тут не було, ми вважали, що вода у Вкраїні невичерпна. Тільки ідіоти думають, що чиста джерельна вода краща, ніж кока-кола. Тепер людям привозять воду в цистернах. І селяни зраділи! Не треба йти до колодязя, таскати відрами: людям безкоштовно наливають воду з прекрасних металевих цистерн. Та ще в бонус дарують кока-колу. І дехто із селян вже не може поснідать без неї. Немовлята теж вередують, доки мама не дасть колки. Дитя робить перший плямк не з примітивної цицьки, а з кока-коли — і йому подобається! Як то кажуть: вустами младенця глаголить що? Кола.

Недаремно ж великий українець Андрій Воргола (Енді Ворхол) став великим митцем. Вчасно оспівав живописну пляшечку коли, перетворив її в артефакт. Ось якого мистецтва ми потребуємо; оспівати б ще плавлений сирок, та креативізувати. На жаль, Енді того не встиг.

Джинси як жлобський артефакт

Подивіться уважно на тих, хто в цивілізованих країнах слухає класику. На них — смокінги, мережані сорочки і шовк. А свого часу все людство на важких виробництвах носило робітничу робу, зокрема, джинси. Це ті, кого називали «реднеками» (червоношиї в перекладі). В копальнях ці штани успішно носили, однак із часом цей джинсовий витвір оцінили і в містах. Більше того, одяг з грубезної брезентини всюди тепер належно застосовують, і в вищих школах — теж. Це ж яка зручна куртка може вийти з неї! Ні урагани, ні бурі не страшні.

Груба тканина, прострочена дратвою і з заклепками. Це ж дивовижний винахід. Бо що таке фрак? Це ж ганьба! Ні дратви, ні заклепки. Яка його практична цінність? Наприклад, ти прийшов з концерту, чи можеш ти у фраку лягти в ліжко, підсунути до себе гамбургер, увімкнути порнофільм? А в джинсовому одязі ти можеш усе: і ходити на роботу, і в гості, і на риболовлю. Ти попробуй у фраку з довгими фалдами просто собі сісти на унітаз... навіть у туалет нормально не сходиш. Бо ці фалди легко сплутати з довгим туалетним папером — і що тоді? Інша річ — джинси, на тобі й твоїй дружині, мить — і вже. А був би на ній кринолін, ти б півгодини розшнуровував й на витребеньки витратив увесь чоловічий запал, бо там нема жодного зіпера, от у чім біда.

Робоча одежа — вона ж універсальна. Оно, слава Богу, Сталін усю нашу країну одягнув ураз у кухвайки й кирзяки, й люди радісно на це погодилися, а чому? Бо така роба найпрактичніша і для праці, і для концертів, і для кохання... Тому що вона — найдешевша, бо коли ти кохаєшся, а сам боїшся порвати на коханій труси чи там шовкові панчохи, й ці думки відволікають, то кирзові чоботи ти жодним сексом не порвеш.

Жлобалізм: любов вимушена і справжня

Бренд джинсячий. Це не як вимушена, вимучена любов, спровокована музикою. Коли чоловік не любить жінку, тут ніяка симфонія не зарадить. Бо