Читати книгу - "Lux perpetua"

Ельжбета Донотек підняла гніт, подмухала на нього, розпаливши тліючий кінчик. Побачивши це, Сирітки відступили ще на кілька кроків, декілька з-поміж них оступилися чи спіткнулися, кілька впали, а декотрі почали відступати все далі і далі, а тоді тихцем утікати.

— Ідіть звідси, чехи, — підвищила голос Ельжбета Донотек. — Паничу Рейневан, осідланий кінь чекає! Не гайте часу!

Йому не треба було двічі повторювати.

* * *

Рейневан не шкодував коня. Він мчав долиною ріки повним галопом, витягнувшись ventre á terre[40], так що від ударів підків галька розліталася на всі боки. Кінь милився піною і вже починав храпати, але Рейневан не сповільнював темпу. Ілюзій він не мав. Знав, що Сирітки його переслідуватимуть.

І його переслідували. Минуло небагато часу, як він почув за собою віддалені крики. Не бажаючи, щоби по відкритій долині за ним гналися, не випускаючи з виду, він звернув у вербняк та лозняк і мчав, розбризкуючи багнюку й немилосердно пришпорюючи коня.

Рейневан вискочив на гостинець і піднявся у стременах. Переслідувачі не дали збити себе зі сліду, з криком і галалаканням продиралися крізь чагарник. Рейневан скулився в сідлі й перейшов на галоп. Кінь храпав і губив клапті піни.

Він проминув на льоту халупи і пастуші хати, місцевість він знав, і знав, що Ганушовиці вже близько. Але переслідувачі теж були близько. Гучний багатоголосий крик свідчив, що Сирітки його бачать. За мить і він їх побачив. Щонайменше двадцятеро вершників. Він пришпорив коня, кінь, хоч це межувало з чудом, погнав іще швидше. З глухим тупотом вискочив на місток над струмком.

З боку села мчали, як вихор, два вершники. Один — велетенської статури — розмахував, немов ціпком, важким фламандським гудендагом. Другий, на чудовому вороному, був озброєний кривим фальшіоном.

Оминувши Рейневана, Самсон і Шарлей з розгону звалилися на Сиріток. Шарлей двома ударами навідліг послав двох вершників на землю, а третій, якому дісталося по обличчі, захитався в сідлі. Самсон лупив гудендагом навпереміну людей і коней, чим викликав страшне сум'яття. Рейневан, зціпивши зуби, розвернув коня. Він мав свої порахунки. За побої, за плювки, за бочку з-під капусти. Проминаючи того, який безпорадно похитувався в сідлі, висмикнув у нього меч, кинувся у вир, у колотнечу, рубаючи наліво і направо. Почув, як хтось викрикує біблійні цитати, знайшов за ними вожака погоні, цапобородого священика. Продерся до нього, відбиваючи удари всіх інших.

— Диявольський виродку! — священик побачив його, пришпорив коня і прискочив, вимахуючи мечем. — Филистимлянине! Віддасть тебе Господь у мої руки!

Вони різко зійшлися раз, другий, далі їх розділили ошалілі коні. А потім уже остаточно розділив Шарлей. Шарлеєві було начхати на поєдинки честі і лицарські кодекси. Він під'їхав до проповідника ззаду і могутнім ударом фальшіона зніс йому голову з плечей. Кров ударила гейзером. Побачивши це, Сирітки при шпорили своїх коней і відступили. Шарлей, Самсон і Рейневан скористалися цим і чвалом відступили на місток. Місток ледве міг помістити трьох коней бік-у-бік, тож можна було не боятися, що їх оточать. Але переслідувачів усе ще було в добрі три рази більше. Незважаючи на втрати, вони й не думали відступати. На щастя, негайно атакувати вони теж не надто квапилися. Всього лише перегрупувалися. Але було очевидно, що не попустять.

— Довга розлука, — важко дихаючи, вимовив Шарлей, — змусила мене дещо призабути. У твоєму товаристві, Рейнмаре, не буває дещо нудно.

— Увага! — попередив Самсон. — Атакують!

Половина Сиріток вдарили на місток з фронту, інші загнали коней у воду і долали струмок убрід, щоб обійти їх з тилу. Єдиним виходом було відступити. Причому швидко. Рейневан, Шарлей і Самсон розвернули коней і припустили галопом у бік села. За ними неслося дике галалакання переслідувачів.

— Не попустять! — крикнув Шарлей, озираючись. — Певно, ти їм не подобаєшся!

— Не варнякай! Ходу!

Вітер засвистів їм у вухах, вони вилетіли на широку оболонь перед селом. Погоня розсипалася лавою, щоб їх оточити. Рейневан з жахом помітив, що раптом починає швидко відставати, що біг його коня явно слабшає. Що храпаючий верховий кінь спотикається і йде повільніше. Значно повільніше.

— Мій кінь падає, - заволав він. — Самсоне! Шарлею! Покиньте мене! Утікайте!

— Ти, либонь, здурів, — Шарлей стримав і обернув коня, дістав фальшіон. — Ти, либонь, здурів, хлопче.

— Не хотів би бути тобі неприємним, — Самсон поплював у долоні, вихопив гудендаг, — але ти, либонь, сильно здурів.

Сирітки тріумфально закричали, їхня лава почала звужуватися. стискатися на кшталт сака.

І було би, певно, зовсім погано, якби не Deus ex machina. Який цього дня набув вигляду п'ятнадцяти озброєних до зубів вершників, що в дикому чвалі над'їхали з боку Ганушовиць.

Переслідувачі натягнули повіддя і спинили коней, у замішанні не надто розуміючи, хто, що, як і чому. Однак бойові крики і блиск піднятих понад головами мечів розвіяли всі їхні сумніви. І моментально позбавили волі та охоти продовжувати виставу. Обернувшись, як по команді, находські Сирітки дали драла, наче вітром здуло. Новоприбулі, котрі сиділи на свіжіших конях, легко могли б їх наздогнати і порубати на капусту, якби хотіли. Але вони явно не хотіли.

— Дивіться, дивіться, який щасливий збіг обставин, — сказав, під'їхавши ступою, Урбан Горн. — Бо я саме тебе й шукаю, Рейневане, твоїми слідами поспішаю. І хоча й випадково, але встиг, як бачу. А якщо скажу, що саме вчасно, то не помилюся?

— Не помилишся.

— Salvě[41], Шарлею. Salvě, Самсоне. І ти теж тут? Не в Празі?

— Amicus amico[42], - стенув плечима Самсон Медок, бавлячись гудендагом і з-під опущених повік роздивляючись озброєних людей, що їх оточили. — Коли друг у біді, поспішаю йому на допомогу. Стаю при боці. Незалежно від… обставин.

Горн миттю збагнув, розсміявся.

— Рах, рах[43] друже друга! Рейневанові з мого боку нічого не загрожує. Особливо тепер, коли чутно, що їх мосць Флютик упокоївся під грубим шаром землі. Про що і вам, напевне, відомо. Тож висилати Рейневана до Праги нема сенсу. Тим більше, що мені потрібна, ба більше, необхідна допомога Рейневана в замку Совинець, куди я його дуже люб'язно запрошую. Дуже люб'язно.

Рейневан і Самсон перезирнулися. З усіх боків їх овівав сморід кінського поту і пара з ніздрів, а міни озброєних людей, що їх оточували, були досить промовисті.

— Перебування у Совинці, - Горн не спускав очей з Шарлея і з руки, яку той тримав на фальшіоні, - може бути корисним і для тебе, Рейнмаре. Якщо тобі справді дорога пам'ять брата.