Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ще раз, капітане! 📚 - Українською

Читати книгу - "Ще раз, капітане!"

254
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ще раз, капітане!" автора Ейвінд Юнсон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 51
Перейти на сторінку:
була торік.

— Ні, просто подібна. І трохи модніша. І трішки дорожча.

— Так-так, але все одно це та сама.

— Ото ж бо й воно. Зараз я пригадала, як вона тобі подобалася. Такою тендітною й м’якою стаю в ній… Хіба не так ти сказав тоді? Що ж, тепер мені пригадується вся твоя балачка.

— Чому ти сюди приїхала? — спитав він і відвернувся. Літній чоловік стояв віддалік у долинці й захоплено вимахував руками насупленому інструкторові.

— Ет, просто спало на думку. Недавно, днями. А ти чому тут?

— Ет, — передражнив її Улле, — просто спало на думку. Не так давно.

— Ти з жінкою?

— Ні, вона в Ніцці. Ти не з чоловіком?

— Я тут сама, — спроквола сказала вона. — Він не захотів. Справді шкода. Він дуже зайнятий. Належить до таких, що хоч щось роблять у цьому житті.

— Ще б пак. Твоїми ж грошенятами орудує.

— Робить діло, авжеж. У цьому він дуже здібний. Прийшлося до слова. Ти що, не стаєш на лижі цього року?

— Ти теж?

— Завтра вийду з інструктором. Дуже приємний, завжди радий допомогти мужчина. Сама-одна не наважуся. Можна ногу звихнути. Таке декому трапляється.

Літній чоловік вкотре спустився з гірки. Цього разу впав посередині схилу.

Молодик поволі обернувся до жінки.

— Я теж вийду поковзатися. Але допіру за кілька днів. Зачекаю, поки он той стариган набере вправи. Це ж бо дуже приємний, завжди радий допомогти мужчина.

— Ти знайомий із старим Кульманом? — роблено здивувалася вона й глянула на Улле занадто вже по-дитячому, годі було не завважити хитрощів.

— Ні, але маю намір познайомитися.

— Отут ти не прогадаєш. То великий багач. Він доводиться дядьком Йосефові Лунду. До речі, Лунд має нове авто. І це посеред зими. Здалося мені, що я десь бачила цю машину.

— Так, тобі це здалося, — кинув він.

— Він навіть не зняв старої таблички з іменем власника, — повела далі жінка, вже не з таким дитячим виглядом. — Ще й хвалиться, що авто коштує страшенно дорого, а дісталося за безцінь.

— Еге ж, хвалиться, — згодився Улле. — А чи не каже, що дістав оту цяцьку задурно?

Тиша. Він повернувся до вікна. Цього разу старий чоловік встояв аж до самого кінця спуску.

— Улле, — обізвалася жінка, — ти йому заборгував? І як розплату він дістав це авто?

— Так.

— То ти зазнав краху?

— Можна так сказати. У всякому разі — тимчасово.

— Чи переслідує тебе поліція?

— Ще ні. Принаймні я про таке нічого не знаю, — відказав він і обернувся до неї. — Ось це плаття дуже личить тобі, Куніґундо.

— Чому так мене звеш?

— Пробач, я хотів сказати «Клеопатро».

— Фе.

— Тобто «Венеро».

— І не стидаєшся.

— Я мав на увазі, звичайно ж, Мінерву.

— А як щодо цього старигана?

— Це Плутон.

— А як щодо тебе, Улле?

— Я Плутон-менший. Набагато дрібніший, ніж цей плутократ. Втім, цей культ давно вже вимер. Колись, знаєш…

— Твоя жінка втекла від тебе?

— Ні, вона подалася в закордонну подорож. Так набагато краще звучить.

— Ну а твої приятелі? Їх же чимало було.

— Теж здиміли. З хорошою міною. Років за десять вони з’являться, щоб розказати про мої «невеличкі пиятики».

— Подаси на розлучення?

— Тільки не я, — відказав він і задивився у вікно. — Це вона хоче розлучитися. Для неї нічого не зміниться. Ті самі гулянки, які я оплачуватиму, хоча сам і не гулятиму. Те саме життя, тільки з іншим хлопом. Той самий автомобіль… Знаєш, Йосеф Лунд їде до Ніцци.

— А що ж залишилося тобі?

— Ось це, — відказав він, обернувшись до неї, усміхнувшись і показавши на свої три золоті зуби. — Тільки це. Та й то прикус у них неправильний.


Стариган ковзався сам — вгору і вниз, вгору і вниз. Інструктор кудись подівся.

— Улле, — проказала жінка й підійшла до нього, — тобі треба було одружитися зі мною.

— То досі ми були б уже розлучені.

— Але ти мав би гроші, — наголосила вона. — Я нікого не покидаю напризволяще.

— Чудна ти.

І тоді вона кінець кінцем спитала:

— Скільки ти потребуєш?

Старий чоловік ще раз упав на схилі. Звівся, струсив сніг із одежі й сторожко роззирнувся навколо. Тоді нахилився й відстібнув лижі. Коли йшов під гору, видно було, що мучить подагра цього спітнілого й усміхненого пана.

— Роби як знаєш, Улле, — ображено мовила жінка. — Я тільки хотіла допомогти тобі. Ти ж потребуєш грошей!

— Не я потребую, а вона. У такому разі не хочу позичати в тебе. Розумієш? Зрештою, це Лундова вина. Він Кульманів родич, це вроджені лихварі. А ми були друзі. Коли він звихнув ногу — пам’ятаєш? — то дістав Нору на втіху. Еге ж, таке можна було б назвати виразом співчуття до нього. Згодом, коли багато чого вийшло наяву, я висловився Лундові прямо, просто у вічі. Зрештою ми побилися. За якийсь час він став допікати мені якимись хитромудрими папірцями — ось цього клубка й досі не можу розплутати. Я позичав, позичав і запозичався… Заборгував Лундові й бозна ще кому — чи то старому, чи то молодому Кульманові. Так чи сяк, а

1 ... 35 36 37 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ще раз, капітане!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ще раз, капітане!"