Читати книгу - "Марта"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Марта" автора Лілія Черен. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 86
Перейти на сторінку:
серед живих: Олексу і ще двох — братика і сестричку, які померли від тифу в 1920 році.

Від такої кількості людей чи, може, від чогось іншого у Марти йшла обертом голова. Відвикла від того, що не має свого кутка, щоб побути наодинці з собою, чи почитати книжку, чи просто посидіти в тиші.

Якщо по правді, то вона й не пам'ятала тих трьох днів. Пройшло все якось у тумані. Десь поряд лунали голоси, пахло ладаном у церкві, чулися слова недільної молитви й суперечки дітей — хто кого поб'є крашанкою, фарбованою у лушпинні цибулі. Мати з бабцею обурювалися витівками піонерів, богобоязно хрестилися й шепотіли: «Прости їм, грішникам, Боже!» Батько, хильнувши чарочку-другу чи, може, й третю, казав, б'ючи себе в груди: «Кидай, Марто, той город і вертайся у село! Твої наряди — то дурниці, а земля — вона вічна! Біля неї ніколи голодним не будеш. Бо хто біля земельки робить, той і має!»

Була надія на те, що ось-ось стане легше. Вже не так безбожно грабували, як у часи військового комунізму, коли, як казали, у 1921 році тільки по Київському округу дві з половиною тисячі штиків і шабель було виділено на виконання продподатку. Але ще й досі з селян дерли три шкури. Страшно навіть хату залізом перекрити чи реманент зайвий прикупити, бо відразу могли записати у куркулі.

«Але ж ми теж не здамося!» — затято вигукував Григорій і згадував, як нищили податкові списки й поверталися повістки у сільради, як виступали навіть жінки й діти проти свавілля нової влади.

Оптимізму молодших не поділяла баба, яка, шамкаючи беззубим ротом, твердила, що комуністи — це антихристи і вже багато чудес було й ознак того, що скоро буде, достеменно, як у Біблії описано, Апокаліпсис. Головне тут не за податок думати, а душу спасать. Кум Василь наполягав на іншому. Мовляв, скоро буде війна, бо чого б це ці «красні» на кожному кроці торочать про світову боротьбу проти буржуїв. Тому потрібно запастися сірниками, гасом і милом, — підсумовував чоловік.

Але всі ці розмови були якимись далекими й незрозумілими Марті.

Якось, уже в понеділок, коли сонце розливалося поміж хмарами пурпуровим шовком, до Марти підійшла мама. Дівчина саме вийшла у садок подихати свіжим повітрям і послухати вечірню тишу.

— Оце ти вже їдеш, а й поговорити не встигли! — сказала мама.

Марта нічого не відповіла. На серці лежала така каменюка, що було навіть важко розмовляти. Думалося, як тільки зрушить її, то не зможе вже себе зібрати докупи. Ось і садок був такий смутний, як вона: від холоду стояв майже голий. Хоч у таку пору вже давно мала б пробиватися перша зелень.

— Доцю, я оце тобі хотіла сказати... Тобі б уже давно заміж би. теє. пора.

— А не беруть, — відказала Марта з викликом.

— А цього не кажи. Валентина Семенівна мені писала і не раз, що ходить до тебе один. Зараз, звичайно, время таке, що молоді як подуріли. Але хіба у тому щастя -зостатися самій з дитиною безкоровайною на руках, як Явдошка? Прости мені, Господи, що на своє рідне таке кажу!

— Ой, мамо! — вигукнула Марта, не маючи сили відповісти.

— То тобі так тяжко?

— Може, якось іншим разом на цю тему поговоримо? Добре?

— Гаразд. Я тебе ні до чого силувати не буду, — мама зітхнула. У цю мить вона подумала, що лучче було б не посилати дочку до брата у Київ. Зовсім чужа стала. І не зрозумієш її ніяк. От з Григорієм і Явдошкою простіше: може з ними і не погодитися, і засудити їхні вчинки, а завжди знає, що у них на думці. Ближчі вони якісь. А Марта — як не своя дитина. У тому, мабуть, їхня з батьком провина: з дитинства дочка по чужих людях: почалося з того, що майже два роки у панночки служила. Отам, мабуть, надивилася всього, що потім, коли думка

виникла відправити її до Києва, то очі в дитини загорілися. «Пустіть, — каже, — я там усе робитиму. І слухатимуся, що дядько казатимуть».

Тепер уже пізно щось совітувати, підсумувала свої роздуми мама й пішла до хати.

Київ, середина травня 1924 року 
1

Я комуністка, ходжу в «чужому»,

Обрізала косу. —

І Вам не соромно співати

В цей час про сонце, про красу?

Павло Тичина

Іван вийшов

1 ... 35 36 37 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марта», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марта"