Читати книгу - "Політ завдовжки в життя"

— Якщо чесно, то думав. — відповів я Ритці. — Але нічого не придумав. Не ображайся, все у нас ще буде.

Далі ми йшли мовчки до самого Маринчиного будинку. Андрій Павлович, чоловік Марини був людиною заможною, і зумів за два роки побудувати будинок. Але це був навіть не будинок. Це був практично палац, а Марина була в ньому королевою. Але, коли ми увійшли через хвіртку і опинилися на акуратно викладеній бруківкою доріжці, то побачили цю «королеву», яка порпалась в саду.

— Господиня! — крикнув я. — Приймай гостей, а то ми образимося і підемо.

Марина, побачивши нас з Ритою, кинулася до нас на шию, і повисла, як маленька дитина на шиї у тата, який був місяць у відрядженні.

Потім ми цілий вечір пили чай, розмовляли про різне, дивилися фотографії і відео з нашими першими виступами. Виявилося, що Андрій нишком знімав всі наші виступи. Правда, Рита після того конкурсу, коли її не взяли до Австрії, більше жодного разу не вийшла на сцену, ну хіба що в рамках навчальної програми в консерваторії. Але вона завжди їздила зі мною, як мій особистий імпресаріо. Марина розповіла нам про Мері. Як з'ясувалося, вона все ж таки народила і дуже вдало. Її Хуан, або як його там звали, я навіть і не знав ніколи його імені, так постарався, що вона народила двійню, і назвала дітей Марго і Антоніо. Напевно, це дуже важливо десь там, на небесах, якщо твоїм ім'ям хтось називає свою дитину. Ритка відключилася прямо у вітальні на дивані, Андрій пішов спати до себе в спальню на другий поверх. А ми сиділи і розмовляли під ледве чутну музику Кейко Матсуї. Раптом Марина пошепки сказала:

— Антоне. Я тобі повинна розповісти дещо. Я думаю, що для тебе це буде важливо. Дуже добре, що Рита зараз спить. Так ось, я тут днями зустріла одну нашу спільну знайому, я впевнена, що ти знаєш, про кого я говорю.

— Ти зараз про Інгу? — запитав я, намагаючись зобразити здивування.

— Ну так, про неї. Ти знаєш, що вона повернулася в місто? Я її тепер бачу досить часто. Вона з друзями грає… — Марина зам'ялася, а я допоміг їй продовжити.

— В переході? Так, ми її теж сьогодні зустріли. Але вона мене, схоже, не впізнала. — збрехав я. Я подумав, що так буде менше якихось питань. — Ти розповідай, що вона тобі говорила. Ви ж спілкувалися?

— Так, спілкувалися, звичайно. Я зараз тобі все розповім. Коротше, вона мені розповіла всю свою історію з того самого вечора, коли ви збиралися у Рити на дачі. Я так і не зрозуміла, що там у вас сталося, але вона постійно згадувала саме той вечір, говорила, що та ніч змінила її кардинально, і розвернула на сто вісімдесят градусів. Ти взагалі знав, що вона була закохана в тебе? І не просто закохана. Як вона мені пояснила, то вона просто сходила з розуму через тебе. Причому, з самого першого дня в вашому класі. Ночами не спала, говорила, що постійно тільки про тебе і думала. А ти був весь такий неприступний, лідер в класі і в школі, герой в спорті, гроза всіх пацанів району. І вона боялася до тебе підійти і просто заговорити з тобою. А коли декілька раз спробувала до тебе підійти з якимось питанням, так ти піднімав її на сміх або ж взагалі не реагував на неї. Одним словом, мучилося дівчисько. Вона, виявляється, тебе бачила завжди, коли ти сидів на дереві перед її вікнами. Вона завжди знала, що ти там є і тому не зашторювати вікна. Вона все сподівалася, що ти виявиш до неї хоч якийсь інтерес. А потім була та дача. Вона мені коротко розповіла, що ти там її просто «опустив» перед усіма, навіть коли Рита на неї наїжджала, ти сміявся разом з усіма. Антон, ось скажи. Ти ж нормальний хлопець. Навіщо ти так з нею? Чи ти таким був з усіма, хто тобі не подобався?

— Та ти не зрозумієш мене, Марино. Це я був тоді таким, а зараз інший. Як це сталося, ти і сама знаєш. Це все завдяки тобі. Якщо чесно, то пройшло вже багато років, а я так і не навчився спокійно спати по ночах. Мене постійно мучає той факт, що я не сказав Інзі тоді найважливішого. А важливо те, що я її любив не менше, аніж вона мене. Чому так вирішила доля, щоб ми дізналися про нашу любов через багато років, коли вже нічого не можна змінити, я не знаю. Але, якби я знав про її почуття тоді, то все могло б бути інакше.

— Ти так думаєш? А, по-моєму, якби вона тобі зізналася у своїх почуттях, то ти б зробив все для того, щоб про це дізналася вся школа, а над Інгою ви б і далі знущалися. Коротше, слухай далі. Там, на дачі, вона вирішила розкрити свої карти, розповісти про свої почуття, але не тобі, а… Риті. І так вже вийшло, що вона підслухала якусь розмову Рити з Машкою про тебе. Ти знаєш, що в ту ніч вона почала курити? Так ось, вона тоді для себе вирішила, що перестане бути відмінницею, дівчинкою, яка була прикладом для всіх, зразковою ученицею, а стане навпаки, такою, якими були ви всі. Але внутрішнє протиріччя стримувало її. Вона два чи три дні не виходила з дому, прикидаючись хворою. Батьки навіть не цікавилися, що відбувається з їхньою донькою. Але потім її батьків знову перевели в якесь інше місто, на секретний полігон, і вона не могла навіть просто писати тобі листи. Від тебе вона листів теж не отримувала. Але вона вирішила, що коли закінчить школу, то обов'язково поїде від батьків і поступить в той самий інститут чи університет, що і ти, або піде робочою на той самий завод, куди і ти підеш працювати, а якщо ти будеш професійним спортсменом, то вона влаштується в вашу спортшколу звичайною прибиральницею, аби бути поруч з тобою. І, ось, через два роки, ледве закінчивши школу, а вчитися вона перестала остаточно, тим більше, що батькам її було все одно, чим займається їхня донька, вона приїхала до вас в школу