Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Я не можу повідомити це все туси. Від біди нікуди не дінешся, а про призначені речі немає сенсу попереджувати. Подумай сам, хіба туси має такі вуха, щоб прийняти добру пораду?

— О Небо, видно, туси дарма тільки панькається з вами, — сказав живий будда.

Лама-знахар зауважив:

— Ну тоді ти приходь сюди, а я піду до твого монастиря й буду там настоятелем.

Раніше живий будда збирався поїхати вглиб Тибету поклонитися Будді, а також хотів піти в гори пошукати відлюдної печери, де можна було б самовдосконалюватись, однак ці плани так і не здійснились. Він розумів, що коли полишить монастир, то джерела до існування його монахів будуть непевними. Тільки живий будда, завдяки глибині своєї думки знав, що людина не може проживати дні лише перетравлюючи ідеї. І цього разу він прийшов сюди хіба не заради того, щоб знайти джерела до існування для всього монастиря, знайти їжу для його ченців? Сидячи тепер у молитовні, що виблискувала золотом, і розмовляючи із цим ламою зовсім не про пусті речі, він почувався набагато краще, ніж у монастирі. Він навіть боявся, що лама-знахар завершить цю розмову. Він думав, що неважливо, які в цієї людини моральні якості, адже він рівний йому за розумом. Тож заради цього маленького задоволення він навіть почувався занадто скромно перед цим типом. Він почув, як сам сказав дуже обережно:

— Ну, а як ти думаєш, як мені сказати про це туси?

— Не знаю, — похитав головою лама-знахар. — Характер туси дедалі більше стає непередбачуваним. Вип’єш іще піалу чаю, живий буддо?

Це, очевидно, був натяк на те, що гостеві час вирушати.

Живий будда зітхнув і сказав:

— Ну що ж, добре. Ми зараз сперечаємось про те, хто більше виславиться перед туси. Однак у цій справі я насамперед думаю про чорноголових тибетців, дітей та онуків Ґесара[70]. Добре, я сам піду поговорити з туси. Попрошу його хоча б не доводити до загального обурення. Принаймні сподіваюся, він не зажадає за це мою голову.

Відтак, він не став пити запропонованого йому чаю, а взяв під пахву свій вузлик і пішов униз.

Лама-знахар підняв голову й почав роздивлятись настінні розписи у молитовні. На широкому малюнку над входом було зображено три світи — небесний, земний і підземний. Кожний з них був поділений іще на багато рівнів, і всі вони, мов пагода, громадились на тілі дивної істоти, що плавала в воді. Коли та тварина моргала оком, земля розхитувалась[71], а якби вона зробила оберт, то минуле, теперішнє й майбутнє зникло б. Лама-знахар навіть відчув своїм тілом, що в релігії не повинно бути малюнків, де світ уявляють у такому вигляді, що внизу він маленький, а вгорі — великий, і розхитується в бажанні впасти, адже тоді неможливо змусити людей повірити, що той верхній захмарний рівень — місце перебування вічності.

Живий будда знайшов розпорядника й сказав йому:

— Я хочу бачити туси, повідом йому про це, будь ласка.

Управитель раніше був начальником нашого війська, однак на війні його було поранено в ногу, тож він почав накульгувати, після чого став нашим розпорядником. Він був хорошим начальником у війську і навіть отримав за це найвищу нагороду, на яку може розраховувати начальник війська: комір із тигрової шкіри, вироблений в Індії. Цей комір відрізнявся від звичайних — то був суцільний шмат шкіри, як її зняли з тигра, і цей шмат, мов стрічка, накидався поверх плаща, при цьому голова тигра висіла на грудях, а хвіст — за спиною. Якщо повісити на себе таку «стрічку», то й нікчемна людина виглядатиме як тигр. Нині він уже був видатним управителем, і саме завдяки його роботі батько й старший брат мали час шукати собі розваг.

Управитель сказав:

— О Небо, я бачу, що нашого дорогого гостя образили!

Відтак він особисто зробив живому будді чай і своїм чолом торкнувся руки живого будди. Ця рука була настільки