Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Я накажу занурити в казан із киплячим жиром його руки, що майструють срібні прикраси.

Дролма закрила обличчя руками, розвернулась і пішла.

Моїй дурній голові подумалось, що хоча я й не стану туси, однак я є сином чинного туси і братом майбутнього туси. Тому здобути жінку для мене — це пусте діло. Я пішов собі прогулятись по замку, подалі від неї. Усі люди тут займалися своїми справами. Туси, наприклад, стеріг свою третю дружину, яку він дістав у руки, однак ніяк не міг спробувати. Друга його дружина сиділа в самому центрі яскравої квітки на перському килимі й вправлялась у спогляданні. Я покликав її, однак у її розплющених очах була суцільна білизна, ніби та порожнеча[67], про яку говорив Будда в каноні, як про сутність усіх речей. Живий будда Цікер розв'язував вузлик із жовтої шкіри перед обличчям лами-знахаря. Діти домашніх рабів простували по полю, піднявши на палицях змій та співаючи народну пісню, давно забуту, яка, втім раптом відродилась. Після випадку з дроздами вони почали ставитись до мене — шляхетної, але самотньої людини — з повагою, але тримались на відстані. Я був самотнім. Туси, його спадкоємець і дружини, якщо тільки не було війни, свята чи можливості покарати слуг, також були надзвичайно самотніми. Я раптом зрозумів, чому батькові потрібно весь час створювати якісь події: через непослух невеличкого поселення їхати подавати скаргу аж до уряду провінції на рівнині, завозити й садити мак, змушувати своїх солдатів тренуватись у новий спосіб, заради жінки вбивати свого відданого старосту чи змушувати монахів, мов жінок, сперечатись між собою за його прихильність. Однак зрозуміти цю істину зовсім не означало позбавитись самотності. А ті всі люди, які займалися своєю роботою, не були самотніми. Якщо старшого брата не було в поселенні, ніхто не знав, куди він пішов. А тим людям було чим зайнятися: вони молотили зерно, доїли корів, чинили шкіру, пряли вовну чи робили щось інше, при цьому під час роботи вони могли ще й розмовляти. Срібляр бив по своєму сріблу: дінь-дон, дінь-дон, дінь-дон! Він посміхнувся до мене й знову занурився з головою в свою роботу. Я відчув тепер, що цей срібляр дуже милий, тож не дивно, що Дролма запам’ятала його ім’я.

— Чойдак, — покликав я його.

У відповідь він вистукав низку мелодійних звуків маленьким молоточком, через що я забув про своє невдоволення і пішов назад, до своєї кімнати, по дорозі вистукуючи камінцем по перилах сходів. Дролма все ще була в кімнаті й, побачивши мене, відвернулась до стіни. Якщо вже вона хотіла, щоб її розважив дурень, маленький чоловік, то я вирішив її розважити. Я сказав, що срібляр насправді непоганий.

— Атож, — вона дійсно мала мене за дурня, — він мені подобається тому, що дорослий, а ти мені подобаєшся тому, що ти — дитина.

— Я тобі не подобаюсь тому, що я аристократ, а він подобається тому, що він срібляр?

Вона кинула на мене дещо насторожений погляд і сказала:

— Так, — її голова при цьому сором’язливо опустилась.

Я відкохав її прямо посередині яскравих бутонів на килимі. Коли вона опорядкувала свій одяг після того, то зітхнула й сказала:

— Зрештою, настане день, коли господар схоче віддати мене комусь із прислуги, тож я попрошу тебе віддати мене тоді срібляру.

Моє серце знову в глибині заболіло, однак я кивнув головою, даючи їй згоду.

Тоді ця набагато вища за мене дівчина сказала:

— Насправді, не ти будеш господарем, однак, якщо ти принаймні маєш такий намір, я буду думати, що не даром прислужила тобі.

— Моя згода теж в силі, — зауважив я.

Дролма провела рукою по моїй голові й сказала:

— Однак ти не зможеш успадкувати місце туси.

О Небо, на якусь мить у моїй голові зринув план захоплення влади, однак коли я згадав, що я — усього лише дурень, цей план беззвучно луснув, мов бульбашка на джерельній воді. Ну самі подумайте, хіба може дурень стати туси для тисяч людей? Стати володарем людей? О Небо, як взагалі міг у дурня виникнути в голові такий план? Мені залишається тільки сказати, що це жінка викликала в мені таку погану думку.

Подумай, що іще сталося в той день?

Я згадав. У той день живий будда Цікер, який хотів висловити передбачення щодо майбутніх подій, був холодно зустрінутий у молитовні. Він розгорнув перед обличчям лами-знахаря ту давню книгу. І та пісня, що її наспівували жовтороті діти з’явилася перед очима двох освічених людей. У дорогоцінній книзі живого будди після кожного речення в тій історії було по декілька приміток, доданих у різний період багатьма людьми. Тому ця історія перетворилась на текст, на якому можна ворожити. Після цієї пісні було написано, що коли такого-то числа, року й місяця одна людина