Читати книгу - "Майдан. (Р)Еволюція духу"

Очевидне втручання Кремля в українські події має й важливий внутрішньоросійський аспект: картинки політичного хаосу та насильства в Україні покликані слугувати підтвердженням тези про правильність шляху авторитарної демодернізації та неприпустимість «кольорових революцій» у самій Росії. Загалом же сприйняття українських подій в Росії викривлене не тільки телепропагандою про «реванш шведів за Полтавську битву» та «розгул антисемітизму», а й надалі болісним процесом осмислення російським суспільством пострадянської політичної та культурної ситуації, звиканням до непростої думки про те, що Україна — це не лише нерозумний «молодший брат», а окрема нація й самостійна держава.

За влучним висловом журналіста Євгенія Кісельова, впродовж останніх місяців режим Януковича «із подиву гідною регулярністю ухвалював явно помилкові рішення, кожне з яких раз за разом піднімало завдання виходу з кризи на новий рівень складнос­ті». Виглядає на те, що увесь цей час президент Янукович всерйоз сподівався, що Майдан «сам розійдеться», а ситуація повернеться у стан перед 1 грудня 2013 року. Деградація та дуже ймовірний швидкий занепад наявного політичного режиму достатньо очевидні. Набагато менш очевидні обриси нової України та конкретика життєво необхідних реформ у всіх сферах життя країни, якій, схоже, варто звикати до нестабільності та багатовимірних наслідків нинішньої кризи. І незалежно від того, що саме відбуватиметься в найближчі місяці, зрозуміло, що ситуація в Україні залишається одним із найістотніших викликів для міжнародної політики. А доля великої європейської держави поза Європейським Союзом не може бути йому байдужою.

Текст вперше опублікований німецькою мовою у виданні: «Revolution der Würde», Claudia Dathe, Andrea Rustek, Hg. Majdan! Ukraine, Europe. Berlin: edition.fotoTapeta__Flugschrift, 2014, S. 33-38.

— український письменник, філософ, гоголезнавець, політв’язень радянського режиму. Народився у 1928 р. в с. Сільце Волинської області. Зкінчив у 1952 р. Львів­ський державний університет, відділення «логіка і психологія» філологічного факультету, потім — аспірант Науково-дослідного інституту психології Міносвіти України. Працював викладачем української літератури Полтавського педінституту, старшим науковим працівником НДІ психології. У 60-х рр. — за виступи проти дискримінації української культури, в 1972 р. — за промову на похороні Зерова звільнявся з роботи за політичними мотивами. За участь у «Самвидаві» і протести проти арештів і незаконних судів у 1973 р. засуджений за статтею 62 ч. I КК УРСР до семи років таборів (відбував у ВС — 389/36 у Пермській області) і п’яти років заслання (з 1979-го — столяр геологічної експедиції в Бурятії). Працював столяром на київській фабриці індпошиву № 2 (1983-1988). Автор одного з найважливіших текстів українського самвидаву — «З приводу процесу над Погружальським». Книга Сверстюка «Блудні сини України» (1993) відзначена Шевченківською премією. Живе і працює в Києві.

В історії найчастіше «обирають» попутний вітер. Рідше обирають дальшу перспективу, розгадуючи своє призначення.

Україна пам’ятає дві фатальні угоди. Перша — угода з Росією у 1654 році. Ніхто не читав її тексту і не бачив підписів. Але після угоди відчули чужинецький режим, потім поступове запровадження кріпосного рабства.

Друга угода — створення СССР 1922 р. Ніхто не бачив тексту угоди і не бачив підписів. Просто повідомлення з’явилося в московській пресі. Усі відчули жорсткий окупаційний режим, а в 1929 р. — запровадження кріпацького рабства, нечуваного в історії.

Комуністичний режим не змінив природи людини, але розмив її моральні підвалини, на яких трималася гідність особи. І та пошесть зіпсуття пішла по всій землі.

Европа давно зіткнулася з особливостями російського впливу і протистояла йому своїми традиціями, інституціями, де закоренився закон і право особи. В цьому є велика притягальна сила, проти якої військова сила мало важить.

Україна стоїть на межі між Росією і Заходом, який спрощено сприймав імперські поняття про «південь Росії». Однак навіть на рівні туристських вражень кожен відчуває, що то зовсім інший народ — навіть після стандартизації комуністичним катком. Як писав Гоголь: «зовсім інша натура, яку Провидіння наділило зовсім іншою історією.»

Нині історія поставила останню в світі імперію у всій її наготі і невизначеності, без міфів про третій Рим і про «світле майбутнє людства.»

Україна стоїть перед вибором, хоча вибір незалежності 1 грудня 1991р. і той історичний референдум був по-суті вибором західного напряму. Він був закамуфльованим совєтською риторикою з національним забарвленням і заплутаний зусиллями старої номенклатури, що залишилася при владі. Їм було б легше повертатися назад, ніж прокладати дорогу в новому напрямі.

Дорогу прокладають молоді, сміливі і самовідданні. Саме такі, яких КГБ винищувало з перших кроків.

Десовєтизація йде на рівні риторики і не зачіпає корисливо-матеріалістичного способу мислення. Спроби заснування хри­стиянсько-демократичної партії європейського типу зводились до використання бренду. Навіть заміна символів тоталітаризму зупинилася під впливом Росії, де все стоїть на старих місцях. Звідти ж йдуть нові ініціативи будувати пам’ятники засновникам кріпосництва Катерині ІІ і Сталіну.

А тим часом західний вектор Україна, в принципі, обрала ще в часи Хрещення Київської Руси і в часи козацького лицарства.

Європейський