Читати книгу - "Про письменство. Мемуари про ремесло"

Якщо хочете освіжити граматику, сходіть у місцеву букіністику та знайдіть «Граматику і композицію Воррінера»[143] — таку ж, як чи не всі ми в десятому-одинадцятому класі брали додому і старанно робили їй обкладинку з бурого обгорткового паперу. Гадаю, вам буде приємно дізнатися, що майже все потрібне вам стисло викладено на передньому та задньому форзацах цієї книжки.

Попри всю стислість посібника, Вільям Странк знайшов, як обговорити, що йому не подобається в питаннях граматики та слововживання. Наприклад, він терпіти не міг виразу student body[144] і наполягав, що слово studentry[145] і зрозуміліше, і не має мертвотних конотацій[146]. Він вважав personalize[147] претензійним словом (Странк пропонує get up a letterhead[148] на заміну виразу personalize your stationery[149]). Він ненавидів вирази на кшталт the fact that[150] та along these lines[151].

У мене є свої антипатії. Я вважаю, що всіх, хто вживає вираз that’s so cool[152], треба ставити в куток, а тих, хто вживає набагато одіозніші вислози at this point in time[153] та at the end of the day[154], треба відправляти в ліжко без вечері (чи то пак без паперу для письма). Ще два мої пунктики пов’язані з найнижчим рівнем процесу письма, і я хочу зізнатися в них, перш ніж рухатися далі.

Є два стани дієслів — активний і пасивний. При активних дієсловах підмет щось робить. При пасивних — з підметом щось роблять. Підмет просто терпить. Слід уникати пасивного стану. Я не єдиний, хто так каже. Цю ж пораду ви знайдете в «Елементах стилю».

Пани Странк і Вайт не висловлюють гіпотез, чому стількох авторів ваблять дієслова пасивного стану, а от я скажу. Я вважаю, що боязкі автори люблять їх із тієї ж причини, що боязкі коханці люблять пасивних партнерів. Пасивний стан — це безпечно. Не доводиться боротися з каверзною дією; підмету треба, перефразувавши королеву Вікторію, просто заплющити очі та думати про Англію. Мені здається, ще нерішучі автори відчувають, що пасивний стан якимось чином додає їхній праці авторитету, може, навіть величі. Якщо інструкції та юридичні документи здаються вам величними, то, мабуть, так воно і є.

Боязкий напише: «The meeting will be held at seven o’clock»[155], бо до нього це чомусь промовляє: «Сформулюєш отак, і люди повірять, що ти справді це знаєш». Рубайте цю зрадницьку думку під корінь! Не будьте маґлами! Відкиньте плечі, випніть підборіддя і дозвольте зустрічі діяти! Напишіть: «The meeting’s at seven»[156]. Усе, Господи! Хіба вам не стало легше?

Я не кажу, що пасивному стану немає місця. Уявімо, наприклад, що чоловік помер на кухні, але знаходять його деінде. «The body was carried from the kitchen and placed on the parlor sofa»[157] — такий варіант має право на життя, однак мене все одно люто смикає від was carried і was placed. Я приймаю їх, але безрадісно. Радість мені приніс би такий варіант: «Freddy and Myra carried the body out of the kitchen and laid it on the parlor sofa»[158]. Нащо взагалі робити тіло підметом у цьому реченні? Це, бляха, труп! Нашовонотреба!

Дві сторінки пасивного стану — тобто практично будь-який діловий документ, не кажучи вже про стоси поганої літератури, — і мені хочеться кричати. Це кволо, перемудровано і часто нещиро. Як вам таке: «My first kiss will always be recalled by me as how my romance with Shayna was begun»[159]? Наче хто в калюжу перднув. Ось простіший, лагідніший та сильніший спосіб висловити цю думку: «My romance with Shayna began with our first kiss. I’ll never forget it»[160].