Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

і передбачала дівчина. Відсутність метушні на вулиці підтверджувала, що місцеві не в курсі, який незвичайний гість подорожує їхніми дорогами. Спека загнала людей до будинків, звідки час від часу долинав гучний сміх або жалібне виття концертини[40] у невмілих руках. У затінку дерев кілька мексиканських дітлахів, схожих на байдужих глиняних бовванів, припиняли гратися і завмирали з розтуленими ротами, побачивши Альвариту. Тут і там визирали з-за дверей жінки — і вклякали на місці, зачудовано споглядаючи білу шовкову парасолю.

Сотня кроків — і дівчина вийшла за місто, минула зарості колючого чагарнику і ступила у привітний гайок у неглибокій балці. Внизу зміївся маленький чистий струмок. Місцина нагадувала міський парк — із таким неодмінним його атрибутом, як купи обгорток і відкриті бляшанки, залишені любителями вилазок на природу. Неперевершена й незворушна Альварита дибала псевдонезайманими галявинами і схилами вздовж струмка. Нарешті дівчина зауважила доказ того, що зрадлива рептилія наближається до кінцевого пункту своєї подорожі. Слід чітко виднівся на піску пойми. Вода притягувала пітона як магніт, змій не міг відповзти далеко звідти.

Переконавшись у тому, що зрадливий друг десь поблизу, Альварита вирішила ще поблукати вздовж вигадливих вигинів струмка, котрий різко повертав униз від велетенської водяної планери[41]. Щоб дістатися туди, повелительці довелося зійти зі стежки і видертися на узвишшя. Дівчина опинилася посеред густих високих заростей чапарелю. Жовті пелюстки не по сезону квітучого єрусалимського терну наповнювали повітря солодким п'янким ароматом. Внизу в балці спокусливо шепотів вітерець, виносячи нагору осінній запах прілого листя.

Альварита зняла бриль, розпустила волосся і не поспішаючи стала заплітати дві довгі чорні коси.

За кілька кроків із сутінків, що панували у заростях вічнозелених кущів, за дівчиною невідступно стежили два маленькі ока, ясні, як коштовне каміння. Скрутившись кільцями, там лежав Куку, велетенський пітон, незрівнянний Куку з панцирною мордою і тоненькими губами, — три з половиною метри вишуканої лискучої поцяткованої шкіри. Куку спостерігав за господинею, не виявляючи своєї присутності ні рухом, ні звуком. Талановитий ледацюга передбачав, що його зловлять, але, чудово замаскувавшись у листі, сподівався подовжити насолоду. Як же приємно після розпеченого запиленого вагону лежати, відчуваючи тілом запах води і божественну твердість землі й каміння! Скоро, дуже скоро повелителька знайде його, і він, звичайний черв'як у її безстрашних руках, повернеться до темної клітки у вузькому будинку, який біжить на колесах.

Враз Альварита почула десь унизу шарудіння піску. Обернувшись, вона побачила міцного смаглявого мексиканця, який нахабно і недоброзичливо вперіщив у неї зловісні тьмяні очі.

— Чого тобі треба? — запитала Альварита владно (наскільки дозволили їй п'ять шпильок для волосся, які вона затиснула в зубах), не припиняючи заплітати коси і дивлячись на непроханого гостя спокійно і зневажливо. Мексиканець і далі витріщався на дівчину і шкірив у посмішці білі зуби.

— Я не скривдити тебе, сеньйорито! — сказав він.

— Певна річ, що ні! — відповіла повелителька, відкинувши за спину заплетену до кінця пишну косу. — Я думаю, тобі краще йти, куди йшов.

— Я тебе не скривдити, ні. Але я хочу один маленький бесо, цілюнок, як ви його називати.

Чоловік знову посміхнувся і почав повільно підійматися схилом. Альварита миттєво нахилилася і підхопила з землі камінь завбільшки з кокос.

— Забирайся геть, швидко! — наказала вона категоричним тоном. — Ти, червонопикий!

Коричневе обличчя мексиканця почервоніло від образи.

— Я — ідальго! — прошипів він крізь зуби. — Я не індіанець! Д'ябла боніта, ти за це заплатити!

Він подерся вгору швидше, але камінь, запущений зовсім не слабкою рукою, поцілив йому просто в груди. Мексиканець заточився і, ледве втримавшись на ногах, мимоволі розвернувся. Те, що він побачив позаду, відразу змусило чоловіка забути про дівчину. Альварита теж поглянула вниз, щоб дізнатися, що саме відвернуло чоловікову увагу. За двадцять кроків унизу стежкою йшов кучерявий шатен із чисто виголеним невеселим засмаглим обличчям.

На ремені у мексиканця висіли дві порожні кобури. Напевно, він виклав шестизарядні револьвери у джакалі прекрасної Панчі й зовсім забув про них, коли побачив ще прекраснішу Альвариту й вирішив вийти на полювання. Наразі руки Гарсії інстинктивно потяглися до кобур, але, не зайшовши там револьверів, долоні простяглися у красномовному, суто латиноамериканському жестові, після чого мексиканець вкляк на місці як скеля.

Побачивши важке становище суперника, новоприбулий зняв ремінь із двома револьверами, жбурнув його на землю і тільки тоді продовжив переслідування.

— Божественно! — процідила з палаючими очима Альварита.

Тільки-но Боб Баклі за наказом власного божевільного кодексу мужньої поведінки, який його педантичний розум нав'язував слабким нервам, позбувся зброї, рейнджера скрутив добре знайомий, неминучий напад нудотного страху. Повітря зі свистом виходило зі стиснутих судомою легень. Ноги налилися свинцем. У роті пересохло, як у пустелі опівдні. Переповнене кров'ю серце з такою силою билося об ребра, що, здавалося, от-от їх розтрощить. Спекотний липень перетворився на вологий холодний листопад. Та невблаганна гордість пришпорювала лейтенанта, вимагаючи від ціпеніючої плоті неймовірного, — і він ступав уперед.

Відстань між чоловіками поступово скорочувалася. Мексиканець нерухомо очікував на рейнджера. Коли між суперниками не залишилося й п'ятьох футів, угорі зашарудів потривожений пісок. Боб інстинктивно звів очі. Поглядом із ним зустрілася пара чорних зіниць, блискуче-ласкавих і ніжно-жорстоких. Два серця — найбоязкіше на всій Ріо-Браво і найбезстрашніше в світі — вели між собою незбагненну безсловесну розмову. Альварита, досі нахилившись, стояла серед заростей чапарелю, які сягали їй по груди. Одна рука дівчини лежала на серці. Чорна товста коса зміїлася по плечу. Губи розімкнулися, а очі засвітилися зачудуванням — великим і незбагненим зачудуванням. Погляд дівчини прикипів до Баклі.

Не варто допитуватися чи робити припущення, як насправді відбуваються чудеса. За допомогою блискавки у хмарах компенсуються різнойменні електричні заряди; завдяки одному погляду чоловік отримав заряд мужності, а дівчина натомість збагатилася беззахисною жіночою чарівністю.

Тим часом Гарсія урвав апатичне очікування, миттєво матеріалізувавши із халяви ножа. Баклі зняв капелюха і радісно засміявся, мов