Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зібрання творів, Амброз Бірс 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів, Амброз Бірс"

706
0
17.07.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів" автора Амброз Бірс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 113
Перейти на сторінку:
шквал картечі, розриваючи повітря. Лейтенант опустив поводи на кінську шию й сидів у сідлі рівно, склавши руки. Невдовзі коня рознесло на шмаття, а вершник упав на дорогу. Забувши свої обов’язки, відклавши олівця та записника, я сидів на узбіччі дороги й спостерігав, як відчайдух помалу вибирається з-під понівеченого тіла тварини й спинається на ноги. Враз гармата перестала палити, й кремезний солдат-південець, видобувши з піхов шаблю, вихором помчав на баскому скакуні назустріч Терстону. Той побачив випад, став на повний зріст і знову схрестив руки на грудях. Був надто вже гордий, щоб порушити своє слово, до якого я його принукав своєю неввічливою реплікою. Він став глядачем, і тільки. Ось-ось лезо розтяло б лейтенанта, як скумбрію, але благословенна куля в останню мить звалила нападника на дорожню пилюку, й той з розгону докотився до Терстонових ніг. Того вечора, доводячи до пуття свої похапцем зроблені записки та шкіци, я знайшов час придумати перепрошення – щось на зразок недолугого каяття. Згодом я пробелькотів його – геть по-дурному.

За кілька тижнів частина нашого війська пішла в наступ на ліве крило ворога. Атаку на незнані позиції в незнайомій місцевості повела бригада, в якій я служив. Такі вже там були яри та крутосхили, такий густий виріс чагарник, що всім нашим кавалеристам довелося спішитися – навіть бригадному командирові та його штабникам. У ближньому бою Терстон випередив усіх, і ми знайшли його, важкопораненого, допіру тоді, коли взяли останній рубіж ворожої оборони. Кілька місяців лейтенант пролежав у нашвілльському шпиталі, що в Теннессі, а тоді повернувся до нас. Про свою пригоду сказав небагато. Мовляв, заблукавши, він забрів мало не в тил супротивника й там дістав кілька куль. Однак ми дізналися подробиці від одного з полонених південців, який перед тим узяв був у полон Терстона:

– Він неквапно підійшов просто до нас, залеглих в обороні. Вся наша рота зірвалася на ноги й націлила на нього рушниці. Дехто міг би й упертися цівкою в його груди. «Кинь під ноги шпагу й здайся, клятий янкі!» – крикнув хтось із командирів. А той дивак повів оком по дулах, тоді схрестив руки, не випустивши ефеса, й поволі проказав: «Не кину й не здамся». Якби ми всі випалили, то посікли б його на дрібний мак. Але були серед нас такі, що не вистрелили. Як-от я. Ніхто б мене не змусив пустити кулю.

Якщо хтось спокійно дивиться смерті у вічі й відмовляється від усіх поблажок, то він, природно, високої думки про себе самого. Не знаю, чи цим висновком можна було б витлумачити отаку гордовиту позу зі схрещеними руками. Якось за столом після обіду, коли Терстона не було в їдальні, наш квартирмейстер, невиправний заїка, особливо ж напідпитку, подав інше тлумачення:

– Ц-це т-такий с-с-спос-сіб б-борот-тися з-зі с-своєю рис-сою х-характ-теру. Лейт-т-тенантові з-з-завжди к-кортить ут-тект-ти в-в-від н-неб-безпеки.

– Що?! – спалахнув я, рвучко вставши. – Натякаєте, що Терстон боягуз?! Та ще й позаочі?!

– Як-кби в-він б-був б-боягуз, т-то н-навіть н-не проб-бував б-би б-борот-тися з т-такою в-вад-дою. А як-кби в-він б-був т-тут, то я н-н-не н-наважив-вся б г-говорити п-п-про це, – примирливо відповів заїка.

Сміливець і відчайдух, Джордж Терстон загинув ганебною смертю. Бригада розташувалася в полі, штаб – у гаю з височезними деревами. До горішньої гілки одного з них якийсь урвиголова прив’язав за два кінці шнур завдовжки не менш ніж сто футів – змайстрував гойдалку. Розгойдавшись, летиш униз із висоти п’ятдесяти футів, описуєш півколо й злітаєш до такої самої висоти, а тоді, затримавшись на одну бездиханну мить, поринаєш назад у запаморочливу прірву. Той, хто зазнав таких разючих відчуттів, нізащо не зуміє передати їх словами новакові в цій забаві. Одного дня Терстон, вийшовши із свого намету, забажав пізнати премудрощі набирати розмаху в гойданні – мистецтво присідати та випростовувати ноги, в якому кожний хлопчисько мастак. За хвилину-дві лейтенант опанував цю штуку, а тоді розгойдався, та так, що й не снилося найдосвідченішим і найхоробрішим із нас. Ми здригалися, спостерігаючи цей карколомний політ.

– С-с-спиніть його, – сказав квартирмейстер, лінькувато походжаючи після полудника біля намету-їдальні. – В-він н-не зн-нає, що к-коли п-переб-брати в-висот-ту, ц-ця з-з-забава с-стає с-с-смертельною.

Терстон завзято нарощував розмах, і на верхніх точках дедалі більшої дуги його постать, уперта ногами в шнур, неухильно наближалася до горизонтального положення. Як тільки ноги занесуться понад голову, натяг шнура згубно ослабне й почнеться вертикальне падіння, яке зрештою досягне такої швидкості, що лейтенант не втримає шворок у руках і розіб’ється. Всі усвідомлювали цю небезпеку, всі жестикулювали й кричали, щоб припинив забаву, та він і далі шугав повз них – шумний, як картеч, і розмитий у найпрудкішому русі внизу жахливої дуги. Жінка, що стояла неподалік, зомліла й упала. Ніхто цього не зауважив. Надбігали, галасуючи, юрми солдатів із польового табору. І раптом запала тиша – в мент, коли Терстон був на злеті.

Лейтенант відділився від гойдалки – ото й усе, що знаємо. Обидві кисті водно відпустили шворки, а ті, враз утративши надлишкову вагу, заметлялися й стали опадати. Натомість людське тіло понеслося за інерцією вгору й уперед головою, вже не по колу, а по зовнішній, дотичній кривій. Це тривало кілька митей, які видалися віками.

– Господи! Невже він вічно здійматиметься вгору?! – крикнув я. Може, й не крикнув, а тільки подумав.

Тіло наближалося до гілки дерева. Пригадую, я втішився був надією, що лейтенантові вдасться вхопитися за неї й порятуватися. Ба навіть встиг поміркувати, чи витримає вона його вагу. Та Терстон пролетів понад гілкою, виразно позначившись на тлі блакитного неба. Дотепер, по стількох роках, пам’ятаю образ людини в небі, її зведену голову, стулені докупи ноги. А от руки... їх я не побачив.

Умить, несподівано й приголомшливо, постать змінила напрямок руху і, перевертаючись, полетіла сторчголов. Натовп загомонів і кинувся вперед. Пролунав ні на що не схожий звук. Бухнуло, стрясло землею. Воякам, звиклим до смерті в її найстрашніших видозмінах, стало зле. Одні поплелися геть на непевних ногах, другі сперлися на стовбури, треті посідали на коріння. Смерть повелася нечесно – вдарила незнаною зброєю, скориставшись новою підступною стратегемою. Ми й не відали, що в неї в запасі такі жахливі та бридкі засоби залякувати.

Терстонове тіло лежало горілиць. Одна нога підвернута під нього й зламана над коліном. Кістка ввігналася в землю. Живіт луснув, випали нутрощі. В’язи скрутилися.

Руки застигли, схрещені на грудях.

Пересмішник

Час дії – погожий недільний пополудень

1 ... 35 36 37 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Амброз Бірс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів, Амброз Бірс"