Читати книгу - "Галицько-Волинське князівство, Іван Петрович Крип'якевич"

Шварно Данилович разом з Володимиром Васильковичем «пішов у тяжкій силі», полки ж були «аки боро†велицЂи» [Іпат., с. 572.]. Ці війська здобули ряд перемог у походах Данила на Польщу і Сілезію, під Ярославом 1245 р., у походах на ятвягів, у боротьбі з ординцями.

Нове військо було княжим військом. У походах Данила 1240–х і дальших років немає згадок про боярські полки. Всім військом порядкував сам князь. На військовій раді воїни говорили Данилові: «Ти, король, голова всім полкам. Якщо кого з нас пошлеш уперед, як не послухати: бо ти знаєш військовий порядок, знаєш звичай війни, і кожний тебе засоромиться і налякається». Данило вів командування: «впорядкував полки і, кому з яким полком іти» [Іпат., с. 551.]. Також інші князі призначали воєвод і посилали у похід [Іпат., с. 574, 586, 614.].

Данило організував нове військо на основі народного ополчення — у склад його входили селяни і дрібні бояри. Це було в згоді з соціальною політикою Данила. У боротьбі проти великих бояр він шукав союзників серед селян і дрібних бояр, експлуатованих боярською верхівкою, з них він організував свої полки. За участь у війську воїни одержували платню грішми чи іншими засобами. Вже вище згадано, що прибутки із прикарпатських солеварень Данило і Василько призначали «на роздавання оружникам» [Іпат., с. 525.].

Одночасно з новою організацією збройних сил проходило також поліпшення фортифікаційних споруд. Гради, тобто замки, ранішого періоду складалися в основному з земляних валів, з якими були з’єднані дерев’яні городниці, ворота, зведені мости тощо. В літописі знаходимо згадку про могутні укріплення Володимира, яким дивувався угорський король Бела: «такого града не знайшов я і в німецьких країнах». Ординці, вважаючи такі укріплення небезпечними для себе, не лише спалили дерев’яні споруди Володимира, але й розкопали вали [Іпат., с. 510, 562–563.]. Такі ж міцні укріплення були в Галичі і в інших містах [Ратич, с. 25, 49.]. Існували спеціалісти високої кваліфікації, які «рубили гради», як згаданий у літописі Олекса, який побудував багато укріплень [Іпат., с. 578.].

Але дерев’яні «гради» виявлялися вже слабими проти поліпшених засобів наступу, які мали у розпорядженні ординці. Підготовляючи боротьбу проти орди, Данило почав будувати міцніші укріплення — кам’яні. Найпоширенішим типом кам’яної споруди став «стовп», тобто вежа, побудована з каміння і цегли. Розбудовуючи Холм, Данило поставив посередині міста високу вежу, яка мала кам’яну підбудову, але в цілому була споруджена з дерева: це був перехідний тип споруди, в якому з’єднувалися камінь і дерево. Але недалеко під Холмом (у Білавино) Данило побудував «стовп» із самого каміння [Іпат., с. 559.]. З того ж часу походили, правдоподібно, кам’яні башти у с. Стовп’є[210]. Володимир Василькович побудував муровані стовпи у Кам’янці (Литовському) і Бересті, Мстислав Данилович у Чорторийську[211] [Іпат., с. 609, 610, 616.]. Подібним способом побудовані й інші укріплення, яких і татари не відважувалися здобувати (Холм, Крем’янець, Данилів) [Іпат., с. 523, 558.].

В ті ж часи поліпшено також засоби здобування міст; з’явилися різноманітні машини для метання каміння і стріл — «сосуди ратні і градні», пороки, пращі, самостріли [Іпат., с. 513, 515, 529, 532, 543, 557–558, 563–564.], яких техніка не досліджена.

КУЛЬТУРА

Значний економічний розвиток країни, напружені соціальні відносини, бурхливі політичні події, зв’язки з іншими землями Русі — все це створювало умови для росту культури на західних землях.

Писемні джерела зберегли мало вказівок про матеріальну культуру і побут сільського населення. Поселення в значній частині краю були тоді порівняно рідкі і розташовувалися серед непрохідних лісів і пущ. Але поблизу великих міст вже було вирубано ліси, і поселення займали ширшу територію.

Села того часу були невеликі і складалися з відокремлених дворищ. Кожне дворище, тобто господарська садиба, було оточене власними угіддями: обробленою землею, сіножатями, пасовищами, лісом.

Центр міста становив озброєний «град», замок, обнесений валами, заборолами, ровами; доступ до замку проходив зведеними мостами та укріпленнями брами. Посередині стояли головні будинки: княжа палата, будинки бояр і міського патриціату, церкви, монастирі та ін. Біля підніжжя замку простягалося «підгороддя» — передмістя, частково укріплене дерев’яним «острогом» (Звенигород) [Іпат., с. 228.], де жило менш заможне населення. Поза містом знаходилися окремі садиби феодальної знаті. У Перемишлі двір Володимирка стояв далеко за містом, на лузі над Сяном [Іпат., с. 310.]; в Галичі двір могутнього Судислава був поза містом, в ньому зберігалося багато всяких господарських і воєнних засобів [Іпат., с. 506.]. Ці двори, правдоподібно, були укріплені, широко розбудовані, мали свої церкви. При археологічних дослідженнях Галича відкрито багато таких відокремлених садиб.

Літописи описують точніше укріплення міст, але майже не згадують про вигляд будинків феодальної знаті і княжих дворів. Тільки принагідно дізнаємось, що в Галичі з княжих «палат» до церкви Спаса ішли «переходи» із ступенями [Іпат., с. 319.]. Є ряд згадок про церкви і монастирі, засновані князями[212].

Літопис дав докладний опис холмських церков. Арки церкви св. Івана спиралися на капітелях у вигляді людських голів. При вході до вівтаря стояли дві колони з цілих кам’яних брил, склепіння прикрашалося золотими зірками на блакитному полі, вікна мали «римські скла», тобто вітражі, поміст відлито з міді; двері церкви мали різьблені портали з білого галицького каменю та зеленого холмського, твори скульптора Авдія. Коли ця церква згоріла у пожарі Холма, Данило побудував новий величний собор Богородиці, прикрашений скульптурами та виробами художнього ремесла. Поряд з прикрасами, виконаними місцевими майстрами, багато архітектурних деталей привезено з інших міст та з–за кордону [Іпат., с. 559–560.]. У церковних спорудах висіли ікони «чудової краси», прикрашені шатами, виготовленими з дорогоцінних тканин та золотом, сріблом і дорогим камінням [Іпат., с. 608–610.]. Треба припускати, що палати князів і великих бояр були прикрашені так само пишно. Археологічні розкопки відкрили багато нового про давню архітектуру й мистецтво [Pelenski J. Halicz w dziejach sztuki sredniowiecznej. — Krakow, 1914, s. 1–148; Історія українського мистецтва. К., 1966, т. 1, c. 206–223 та ін.].

Тогочасний побут яскраво характеризує класове розшарування суспільства. При цьому в писемних джерелах збереглися дані переважно про побут феодальної верхівки. Багато відомостей є про одяг і зброю. Коли Данило приїхав