Читати книгу - "Пір'їнка, Міа Натан"

    Артем не став чекати на мою відповідь. Повернувся й пішов. 

     А ввечері була ще одна подібна розмова. Цього разу з Андрієм.  

   — Мені сказали, що він найкращий. З досвідом та новітніми підходами водночас.  Не буду лукавити — мене трохи турбувала його зовнішність. Прямо тобі герой-коханец, хай йому біс! Такі подобаються жінкам. Проте… По-перше, я довіряю тобі. За всі ці роки я жодного разу не мав приводу підозрювати тебе у чомусь такому. Ревнувати — це було. Каюсь! Але як без цього, якщо твоя дружина така красуня. А по-друге, скажу чесно, нікого кращого за нього я на той момент не знайшов. Але після того, як він дозволив тебе схопити… Одним словом, я хочу його звільнити. Тільки-но підберу іншого.

   — Ні! — мимоволі вирвалось у мене.

   — Що таке? Попри те, що вчора все обійшлося, я гадаю — він схибив. 

   — Це не він!

   — А хто?

   Я відповіла не відразу. Не люблю визнавати свою провину. Але, врешті, вичавила з себе:

   — Я.

   — Ти? — здивувався Андрій.

   — Так. Я не послухала його. Й… ось.

   — Але якщо він не може знайти з тобою спільну мову, я не бачу сенсу…

   — Такого більше не буде.

   Андрій замислився.

   — Що ж… Якщо ти так говориш. Дамо йому ще один шанс?

   Я мовчки кивнула. 

    Може мені, звісно, й привиділося, але здається мій чоловік задоволено посміхнувся. Чого б це?