Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

- Тодей Бару попросив мене навчити тебе бути Праймом, а виходить, що ти мене цьому вчиш, - задумливо мовила Марах, не відводячи погляду від старої архітектури містечка, уявляючи його процвітання у майбутньому.

- А ти – Прайм? – загадково та з прищуром перепитав Ліам, і Таіра встигла тільки очима кліпнути, але нічого не відповісти, адже почула тріск гілок, що доносився з-за кущів.

Шум все збільшувався, а з часом вималювалася і його причина, яка складалася із десятка кремезних чоловіків, що своїм вбранням та загальним видом, були більше схожі на волоцюг. Всі вони, крок за кроком, підходили ближче до мандрівників, беручи їх в коло, з якого важко було б вирватися, і серед них був той, хто виділявся.

Високий чоловік у чорному камзолі, впевнено та безстрашно вийшов на перед, вимальовуючи кроками маятник перед четвіркою залітних на їх території. Його широкий шрам, що розташовувався на обличчі, від перенісся до правого вуха, придавав йому грубості та брутальності, а холодний погляд, попереджав четвірку зайвий раз не сіпатися.

- Рідкісні гості у нашій дірі, - прищурив невідомий свої очі, зробивши власні висновки з того, що бачив, не знайшовши на формі мандрівників жодних розпізнавальних знаків. - З якою метою завітали? – діловито запитав він далі, неначе був хазяїном цієї гори, а гості прийшли без запрошення.

- Вирішили відгуляти медовий місяць, насолоджуючись прекрасними пейзажами, - відразу парирував Тодей Ю’Ліам, ні на мить не проявляючи спантеличення та слабини.

Останні роки в Овірії процвітало беззаконня. Чиновники східного домену дозволяли собі зайвого, а серед народу знайшлися ті, що не тільки не підтримували нову владу, не підкоряючись їй, а й створили опозиційні угрупування, яких нарекли повстанцями. Ті повстанці ховалися від букви закону, зливаючись з природою диких місць, і гори не були винятком. Ліам чув про таких, але ніколи не зустрічав, а зараз, споглядаючи на купку чоловіків, які, безсумнівно, виживали в суворих умовах, промишляючи піратством та розбоєм, наступник трону був впевнений у тому, що вони були ті, про кого він думав.

 - Заблукали, значить, - діловито цмакнув чоловік, попередньо впіймавши реакцію Таіри на слова кароокого.

- Зовсім, ні, - знову взяв на себе Тодей право бути лідером, - але ми поспішаємо. Ходімо, - рефлекторно потягнув дівчину за руку, але так і не зміг зробити й декілька кроків, бо застережно став на місці, відреагувавши на мечі, що один за одним повитягали повстанці з-за поясів.

- Я на вашому місці, так не поспішав би, - знову почулося від чоловіка зі шрамом, який демонстративно почав гратися з кишеньковим кинджалом, напускаючи страху тим, хто його не мав, адже Таіра за ці кілька хвилин, оцінивши ситуацію та противників, яких не вважала такими, перейшла в режим захисту, що в любу мить міг змінитися на режим “наступ”.

- Відійди, і обіцяю, ні ти, ні твої люди, не постраждають, - вирвалася вона з руки спадкоємця, швидко відкинувши плащ з плечей та знявши пасок, який за одне клацання в повітрі, перетворився на гострий титановий меч.

За її прикладом послідували й охоронці, що за мить витягли мечі перед собою, рефлекторно ставши в захисну позу. Та і Ліаму нічого не залишилося, аніж, як витягти скіпетр, міцно вхопившись в нього руками, готуючись у будь-який момент активізувати величну зброю.

Тепер ясно було, як білий день, що без сутички тут не обійдеться.

- Хм, а вона весела, - мовив ватажок повстанців, оцінивши прояв мужності, від тендітної.

Подібна дівоча поведінка, в якій не було ні краплини остраху, а лише сталева впевненість в собі та в своїх силах, справляла враження не тільки на нього, а й на чоловіків, що тримали мандрівників у облозі.

 - Почесна варта Прайма Барелії та хлопчисько, який носить зброю Карлаха – яка удача, - посміхнувся лідер купки розбійників далі, давши зрозуміти, що розпізнати непроханих гостей, йому було простіше простого, а згодом відійшов на безпечну відстань, продовживши свою промову. – Думаю, ви сюди не з політичним візитом завітали. Йдете на легкій, мінімум зброї та охорони. Ставлю тисячу таліїв на те, що мало хто знає про ваші манди, - навіть посміхнувся єхидно, радіючи своїй вдачі. - Ми можемо перерізати вам горлянки і ніхто не здогадається де вас прикопали. Тому, віддай свій жезл та залишишся живим, - на цей раз знову кинув оком на Ліама, звертаючись до того, кого вважав головним у їхній четвірці. - І дівку свою забереш цілою. Не по шматках, - додав слідом, для більшої драматичності. - Шкода буде шматувати подібну красу, тим паче ту, що виросла на наших землях. Слово Кірка – закон, - постукав долонею по грудях у області серця, підтверджуючи власні слова, що мали вагу серед його банди.

- Жезл? – вирівнявся Тодей, кинувши глузливий погляд на ватажка, який виявився занадто розумним, як для простого повстанця. - То тобі був потрібен він? Чому відразу не сказав? – ще раз посміхнувся лукаво, роздивляючись навколо, аби у тому розмаїтті Кіркових посіпак, знайти найсильніших. - Хочеш жезл, спробуй відібрати силою, - мовив на останок та махнув зброєю Карлаха у повітрі, яка моментально стала енергетичним батогом.

Ці слова та хльосткий звук, стали спусковим крючком, адже після цього діти гір, без зайвих запрошень, кинулися на воїнів перед собою. Дзенькіт мечів у нерівному протистоянні збільшував свої децибели, пророкуючи непроханим гостям швидку розправу, і те пророцтво досить швидко почало збуватися, коли розлючені повстанці викинули з рахунку одного із солдат почесної варти, відправивши його до богів Харея.

Бездиханне тіло чоловіка упало на землю, заливаючи каміння під ногами багряною кров’ю, і саме це спонукало Таіру битися ще лютіше, вкладаючи у точні удари лезом, усю силу та міць, яку вона тільки мала. Удар за ударом наносили противнику поранення, а слідом за ними і втрати, але у цьому нерівному бої, Марах та Ліаму прийшлося розділитися.

Притиснута противниками до скелі, Таіра проводила точні удари, час від часу кидаючи погляди на наступника трону, який поворотом жезла, з батога сформував енергетичний посох. Велична зброя, що була рукотворним витвором мистецтва геніального майстра, не тільки не підпускала близько ворогів до Тодея, а й стала подобою списа, який один за одним відправляв противників у небуття, пронизуючи наскрізь їхні тіла, або скидаючи їх у прірву з обриву.