Читати книгу - "Маленька, Драч Марія"

Мене не відпускало почуття тривоги з того самого моменту, коли Поля зателефонувала та попросила забрати її з роботи. Вона намагалася невимушено розмовляти зі мною, але навіть через слухавку я відчув потужну хвилю невимовного страху та потрясіння. Гадки не маю, яким чином я взагалі зумів це відчути в собі. Мабуть, я остаточно з глузду з’їхав? Настільки сконцентрувався на маленькій, що тепер безпідставно побоююсь аби з нею нічого погано не трапилося. Це вже перші натяки на одержимість. Я не встиг закінчити з усіма своїми справами на роботі, але це мені зовсім не завадило негайно вирушити за Поліною.

- Габріелю, ти куди зібрався? – здивовано запитав Михайло, коли я вже прямував у бік ліфтів.

- Треба мені, - коротко відповідаю.

- Тобто? Ще ж рано. Ми навіть новий контракт нормально не переглянули, юристи в конференц-залі вже чекають на тебе.

- Ви все зможете без мене переглянути. Потім електронною поштою надішли мені підсумок. Я вже встиг побіжно вивчити основні пункти контракту. Там усе в порядку, - я подивився на свій наручний годинник.

- Габ, що з тобою знову коїться? – Михайло зщурився, немов намагався щось прочитати на моєму обличчі або ж потрапити в мої думки.

- Нічого, друже, ти заганяєшся через дрібниці, - сміюся. – Все під контролем.

- Знущаєшся? Так? – злиться. – Габ, послухай, я все розумію: нові стосунки, кураж та інша подібна фігня, але про роботу не забувай, добре? Інакше вся наша кропітка праця перетвориться на порожнечу, як це вже сталося одного разу.

- Слухай, може вже досить дорікати мені минулими помилками? – тепер злитися починаю я.

Дверцята ліфту відчинилися, я зайшов до кабіни, друг теж.

- А що? Правда очі ріже?

- До чого це все? – нервую. – Ти тільки те й робиш, що постійно дорікаєш мені минулим. Це моє життя, тому я буду робити те, що вважаю за потрібне. Чи я повинен у тебе питати дозвіл?

- Габ, ти ж знаєш, я лише хочу вберегти тебе та справу всього нашого життя.

- Михайло, знаєш, до чого призводять такі благочестиві наміри? Я за порадою до тебе не звертався, так що краще закрити цю тему. Твоя колишня дружина після розлучення залишила тебе з діркою в трусах, але я жодного разу тобі цього не пригадав. Хоча це вона зрадила тобі та ще й з дітьми не дозволяє бачитися.

- Так, не пригадав, тому що, я більше не наважився одружитися, щоб не повторювати колишніх помилок. А ти ж знову лізеш до того самого болота, закопуєш себе та навіть не помічаєш цього. А я що повинен робити? Просто мовчки спостерігати за цим?

- Друже, якщо ти хочеш залишитися моїм другом, тоді прикуси свого язика. Ще раз почую що-небудь подібне, звільню та зроблю так, що ще статтю в трудову книжки напишуть. Ти мене знаєш, якщо починаю по-справжньому злитися, то погано стає всім.

- Та знаю, - вже спокійніше відповів Михайло. – Тільки скажи, вона дійсно того варта, щоб ти так легко зривався з робити чи зовсім тут не з’являвся?

- Однозначно варта, - ані секунди не розмірковуючи, відповів я, виходячи на підземну стоянку.

Поки знаходжуся у пробці, палю другу цигарку поспіль та роблю радіо гучніше. Якась-то ритмічна музика з нерозбірливим текстом, який співає жіночий голос, допомагає мені відволіктися, але тільки зовсім трохи. Все одно прокручую в голові останню розмову з Поліною. Вона стривожена та налякана. Що могло статися з нею, якщо вона вирішила мені зателефонувати? Якщо її татко знову щось викинув, закопаю його живцем.

Під’їжджаю до книжкового магазину та практично відразу знаходжу поглядом тендітну фігуру маленької, яка самотньо стоїть біля зачинених дверей. Стара кофта, накинута поверх блузки, це псує весь вигляд. Потрібно ще куртку якусь купити, щоб Поліна не змерзла. Загалом варто придбати весь зимовий гардероб.

Помітивши мою машину, маленька дріботить до мене. Сівши в салон, вона посміхається мені, але я на рівні інстинктів відчуваю, що ця посмішка фальшива. Дико хочу негайно дізнатися, що саме трапилося, але вирішую почекати, щоб не тиснути на Поліну. Вона повинна сама відкритися мені, довіритися. Інакше ніяк.

- Привіт, - цілую її у скроню, тіло та розум прагнуть відвертих обіймів і поцілунків, але поки зупинимося саме на цьому. – Як минув робочий день? – обережно виїжджаю на дорогу.

- Нормально. Я, напевно, своїм дзвінком тебе відірвала від справ? Пробач. Я пам’ятаю, що в тебе сьогодні дуже навантажений день.

- Ні, все добре, - кладу долоню на коліно Поліни. Мені подобається торкатися її, відчувати тепло цього вразливого та тендітного тіла. – Зголодніла?

- Так, трішки, - дивиться у вікно.

- Тоді пропоную заїхати до супермаркету, купити щось смачненьке, повечеряти й подивитися фільм, як тобі такий план? – крадькома дивлюся на Поліну.

- Добре. Мені подобається, - апатично відповідає вона, знаходячись думками десь далеко від салону автомобіля.

- Сонечко, - беру руку маленької та цілую її. – Ти тут?

- Так, - дівчина ледве помітно посміхнулася мені. – Тут. Просто трішки втомилася. Пробач. - Знизує плечима, а я помічаю, що на її щоках з’явився ніжний рум’янець.

- Нічого, вже скоро приїдемо додому.

Я сподівався, що покупка продуктів хоча б трішки розвеселить Поліну. Спеціально проходячи повз відділів із різноманітними солодощами, я був переконаний, що її увагу приверне якась-то шоколадка або тістечка. Маленька лише дивилася на блискучі обгортки, які я їй пропонував і відповідала, що нічого сьогодні не хоче. Може, я її образив та не помітив цього? Чи Поліна собі сама щось вигадала? У дівчат у такому ніжному віці дуже розвинута фантазія, вони легко можуть себе чимось залякати.

Коли ми приїхали додому, дівчинка на деякий час заперлася у ванній кімнаті, поки я старанно намагався приготувати нам вечерю та не спалити все до біса. Але це було важко зробити, бо я постійно підходив до дверей ванної, слухаючи шум увімкненої води. На щастя, пізніше Поліна сама прийшла до мене на кухню.