Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Близько сьомої Юля вже не спала. Вона мрійливо дивилася у вікно і боялася поворухнутися, щоб не розбудити сплячого Микиту. Іноді повертала голову у його бік так пильно розглядала мужні риси обличчя. Сьогодні його підборіддя стало колючим. Юля це відчула своєю шкірою, адже прокинулася від того, що Микита повернув обличчя в її сторону, підборіддям випадково торкаючись її передпліччя.

Випадково піймала себе на думці, що їй подобається те, що вона має змогу спостерігати. Чоловік міцно спить, а вона, як справжнє дівчисько, обережно за ним стежить. Гарний, навіть занадто.

Юля ледь-ледь поворухнулася, вище до підборіддя підтягнула легку ковдру, сплітаючи руки на животі.  Ніде правди діти: їй учора сподобалося, навіть надто. Микита був ненаситний і дуже наполегливий.

Був момент, коли вона ніби прийшла до тями і застигла, коли чоловік жадібно покривав поцілунками її шию, опускаючись нижче і нижче. Тіло давно пульсувало від бажання. Сперечатися було б просто дурнею. В той момент Микита відчув зміни в її поведінці і не дозволив повернутися в реальність, він просто припав до її губ і не дав схаменутися.

 Тільки зараз вона могла зіставити усі свої відчуття. Можливо, він просто зголоднів за жіночою увагою, якщо був уночі таким невтомним, або ж він і за життя такий палкий.

 Навіть зараз обличчя Юлі заливав рум'янець, варто було їй згадати, що було під освіжаючими струменями води, куди спершу затяг її Микита, а потім що продовжилося в ліжку.

Юлі й досі не вірилося, що таке можливе. Згадувати минуле зі своїм колишнім не хотілося. Їхній секс не був поганим, все дуже навіть пристойно, але те, що вона відчула з Микитою… це щось інше. Немов дах знесло, і вона була наче не вона. Ніби щось змінилося цієї ночі. І вона стала геть іншою.

Зазвичай не занадто ініціативна, вночі навпаки жадібно пестила чоловіка, коли вдруге була збуджена поцілунками, якими він покривав її спину. Ось тоді вона повністю відключилася від сором'язливості.

Щоки горіли, коли згадувала свою поведінку. Закусила нижню губу, потім усміхнулася і подивилася на Микиту. Він не спав. Навпаки занадто уважно спостерігав за нею, підпираючи голову рукою. А погляд гарячий, від нього все тіло тремтить, адже думки Юлі теж котилися лише в одному напрямку.

Не вже вона так замріялася, що навіть не відчула, коли він поворухнувся поруч? Як довго спостерігає?

- Ранок добрий!

- Добрий, - посміхнулась у відповідь і тут же шумно видихнула, коли долоня чоловіка торкнулася шиї, - ні!

Юля спробувала прибрати його руку, але з ним це спрацювало зовсім по іншому. Погляд чоловіка став занадто гарячим. Він хитро посміхався, нависнувши над нею.

- Ти впевнена, красуне? – голос звучав так низько, що мурахи по шкірі побігли.

- Ні…Так! – Юля почервоніла від того, що язик працював швидше за її розум.

- Окей, ні, так ні, - одразу погодився Микита.

Юля здивовано усміхнулась, намагаючись приховати власне розчарування. Він дійсно так вважає? Дівчина потисла плечима, очима шукаючи халата.

Наївна. І це Микиту шалено збуджувало. Невже вона не бачить в його очах шалене ранкове бажання? Її стриманість дивувала, але ж він розумів, що ця дівчина занадто пристрасна. У чоловіка склалося враження, що Юля просто не розуміє своєї сексуальності. Нікуди він її не відпустить. Нехай звикає до того, що йому буде завжди мало.

Микита розсміявся, стягуючи ковдру з дівчини.

 - Думала, що так просто від мене втечеш? – гарячий поцілунок у плече був хитрим маневром.

– І не збиралася, - запищала Юля, коли сильні руки спритно перевернули її на живіт, - хотіла сніданок приготувати.

- Геть їжу, мені потрібна лише ти, красуне.

- Ти в цьому впевнений? – повернула обличчя в бік і ледь не задихнулася від задоволення: Микита був занадто впевнений і збуджений.

- Ти маєш сумніви? Тоді не благай про волю, сьогодні ти цілком моя…

У передпокої  наполегливо дзвонив телефон, але Юлі було ліньки ворушитися. Вона знову задрімала, пригорнута до вологого тіла Микити. Вони божевільні, бо й досі не снідали. Хоча…думки були зовсім про інше.

- Я потім зателефоную, - сказала ледь чутно, але миттєво згадала про те, що сьогодні додому повертається подружка.

Дівчина обережно вивільнилася з обіймів сплячого Микити і помчала шукати телефон.

- Ти що ще дрихнеш?! - Замість вітання прилетіло на вухо від занадто веселої Світлани, - зазвичай ти собі таке не дозволяєш, подруго.

- Є трохи, - знітилася, на ходу натягуючи халатик, притискаючи телефон до вуха.

- Юліє, з тобою все гаразд? - голос подруги став напруженим.

- Та нормально все, - подивилася у бік спальні і залилася легким рум'янцем.

- І як учора все минулося, наш Гранін з'явився?

- Так.

- Ви з ним розмовляли? – продовжувався допит.

- Так.

І тут розпочався допит із пристрастю.

- Гей, крихітко, ти щось приховуєш від своєї найкращої подружки? Стривай, стривай…ти там не одна?! – голос Світлани підвищився аж на два тони, а далі як із кулемету.

- Світланко, давай поговоримо, як приїдеш, - здалася Юлька, - незручно.

Зрідка поглядала на двері, поки шукала продукти для млинців.

- Моєму терпінню не позаздриш, - подруга чомусь засмутилася, - тут таке, розумієш, вийшло ... Слухай, Юленько, поживи ще тиждень у мене, час ще є, бо ми з моїм мачо вирішили з'їздити до його батьків, уявляєш.

- Вау, невже у вас щось серйозне?

- Сама не знаю навіть, але він налаштований рішуче, навіть заїкався про дітей, звичайно натяками, ніби перевіряв мою реакцію. Але все потім, цілую, Юленько, треба бігти в ліжечко, інакше гарчатиме. До речі, моє ліжечко не розваліть!

- Добр ... - не стала сперечатися, забиваючи тісто на млинці, - Гей, Світлано!

- Жартую, задайте сусідам веселих днів та ночей, крихітко!

- Та ну тебе!

Щоки Юлі ще більше розчервонілися, коли раптом спробувала згадати, а чи не дуже вона була шумною. Тут їй не власна хата, тут сусіди через стіну. Не раз доводилося чути відповідні звуки і не лише ночами.