Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Пролунав пістолетний постріл, а потім запала довга тиша.
Ю та його колеги терпляче чекали біля входу, впевнені, що дуже скоро обов’язково станеться щось іще. Невдовзі вони почули, як розблоковуються стопорні важелі, і міцно стисли в руках гайкові ключі й металеві ломи. Та навіжена, може, і встигне впоратися з одним — але ж не з усіма?..
Вхідний люк почав дуже повільно відчинятися.
— Вибачте, — промовив другий помічник Чанґ, — напевне, я відрубився на хвилинку.
І після цих слів він, як зробила б на його місці й будь-яка інша нормальна людина, знову знепритомнів.
Розділ 31. Галілейське море
Ніколи не зможу зрозуміти, як це працювати лікарем, сказав собі капітан Лаплас. Або, приміром, власником похоронного бюро. Їм доводиться виконувати таку огидну роботу…
— То як, знайшли що-небудь? — запитав він у лікаря.
— Ні, шкіпере. Щоправда, я не маю відповідного обладнання. Бувають такі імплантати, які можна помітити лише в мікроскоп, принаймні так мені казали. Хоча в такому разі в них дуже обмежений радіус дії.
— Для ретранслятора, розташованого десь на кораблі, цього може вистачити… Флойд пропонував нам його пошукати. Ви взяли відбитки пальців і… що там іще треба для ідентифікації?
— Так… Коли ми зв’яжемося з Ганімедом, то передамо їм усю фотовідеоінформацію про неї, разом зі сканом її документів. Але я сумніваюся, що нам удасться дізнатися колись, ким була Роузі насправді та на кого працювала. Або заради чого, чорт забирай.
— Принаймні вона проявила деякі людинолюбні інстинкти, — задумливо проказав Лаплас. — Напевне, коли Чанґ смикнув за важіль АВАРІЙНА ПЕРЕДИСЛОКАЦІЯ, Роузі зрозуміла, що програла. Замість дозволити йому провести аварійну посадку, вона могла тоді його відразу застрелити.
— Ох і сильно ж це нам тепер допоможе… Дозвольте, капітане, розповісти вам, що сталося, коли ми з Дженкінзом викинули її труп.
І лікар стиснув губи в гримасі невимовної відрази.
— Ви, звісно, казали правду: нічого іншого нам не залишалося. Так от, ми не стали прикріпляти до нього ніякого грузила… Труп кілька хвилин плавав собі… А ми чекали, коли він відпливе подалі від зорельота… І тут…
Здавалося, лікар щосили намагається знайти потрібні слова.
— Що, чорт забирай?
— З води показалося щось схоже на дзьоб папуги, тільки разів у сто більший. Він схопив… Роузі… за одним заходом і зник… А в нас тут, виявляється, доволі серйозна компанія; навіть якщо ми зможемо дихати тутешнім повітрям, я у жодному разі не рекомендував би тут купатися…
— Місток викликає капітана! — озвався вахтовий офіцер. — Велике хвилювання на воді… Камера три… Даю зображення.
— Це та істота, яку я бачив! — закричав лікар, і в його голові майнула зловісна думка, від якої він відчув раптовий холод у всьому тілі: сподіваюся, вона повернулася не по добавку.
На екрані було видно, як зненацька з глибини океану, розбивши поверхню води на величезний фонтан бризок і вигнувшись дугою, у небо вилетіла якась масивна туша. На мить уся ця потворного вигляду примара зависла між небесами та водою.
Щось добре знайоме може бути як шоковим, так і дивним, коли ми бачимо його в неналежному йому місці. І капітан, і лікар одночасно вигукнули:
— Це ж акула!
Але, перш ніж велетень шубовснув назад у море, вони встигли помітити, крім потворного «папужого» дзьоба, кілька незначних відмінностей від земної акули. Він мав зайву пару пливців… а зябер у нього, здавалося, не було. Не було чогось схожого на очі, проте по обидва боки від дзьоба виднілися цікаві виступи, які могли бути якимись іншими органами чуття.
— Авжеж, конвергентна еволюція[53], — сказав лікар. — Однакові проблеми — однакові їх розв’язання на будь-якій планеті. Подивіться на Землю: акули, дельфіни, іхтіозаври — усі океанічні хижаки мусять мати однаковий базовий дизайн. Хоча цей дзьоб мене дещо бентежить…
— А що це вона робить?
Істота знову спливла, але тепер уже рухалася дуже повільно — наче той гігантський стрибок украй її виснажив. Насправді, здавалося, у неї були якісь серйозні проблеми… чи навіть передсмертна агонія. Вона била хвостом по воді, при цьому залишаючись на місці, нікуди не пливучи.
А потім — раз! — і виблювала свій останній перекус, перевернулася черевом догори та так і завмерла, безживно погойдуючись на спокійних хвилях.
— Боже мій, — прошепотів капітан, і голос його був сповнений відрази. — Думаю, я знаю, що сталося…
— Чисто інопланетна біохімія, — прокоментував подію лікар; навіть він, здавалося, був уражений побаченим. — Зрештою, Роузі необхідна була хоча б одна жертва…
Галілейське море, звісно ж, було назване так на честь науковця, який відкрив Європу, і, як і він, своєю чергою, дістав своє ім’я на честь одного зовсім малесенького моря, значно меншого за це, у зовсім іншому світі, дуже далекому від цього супутника Юпітера, що тепер уже й не Юпітер, а Люцифер.
Це було дуже молоде море, якому менше ніж п’ятдесят років; і, як і більшість новонароджених немовлят, воно бувало доволі вередливим і галасливим. Дарма що атмосфера Європи досі залишалася надто розрідженою, щоб народжувати справжні урагани, з довколишніх берегів у бік тропічної зони, розташованій у місці, над яким непорушно висів Люцифер, постійно дув вітер. Тут, у цьому місці вічного полудня, вода постійно кипіла, хоча в такій розрідженій атмосфері її температури кипіння заледве вистачало, щоб запарити чашку чаю.
На щастя, отой неспокійний регіон, що вічно парував і що містився безпосередньо під Люцифером, був за тисячу кілометрів від місця посадки «Ґалексі»; вона приводнилася у відносно спокійній місцевості, за менше ніж сто кілометрів від найближчого берега. На максимальній швидкості «Ґалексі» могла б проскочити цю відстань за якусь частку секунди. Але тепер, коли вона дрейфувала під низькими хмарами постійного хмарного покриву Європи, суша здавалася людям такою ж недосяжною, як і найвіддаленіший квазар. А що ще гірше, якщо це було можливо, безперервний відбережний вітер виносив зореліт усе далі в море. І навіть якби йому вдалося викинутися на якийсь неторканий іще людьми берег цього, нового для них, світу, то їм, схоже, все одно краще буде залишитися на кораблі, а не кидати його.
Зореліт, якщо казати чесно, не дуже зручний засіб для пересування по воді; космічні кораблі, хоч і стовідсотково водонепроникні, але рідко придатні для мореплавства. Отже, «Ґалексі» пливла собі потихеньку у вертикальному положенні, пострибуючи, хоча й ледве помітно, та все ж відчутно для людей, у воді вгору-вниз, наче поплавець; половина тих, хто перебував на борту,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк», після закриття браузера.