Читати книгу - "Теологічно-політичний трактат, Бенедикт Барух Спіноза"

Таким чином, із авторитету гебрейського первосвященика в тлумаченні вітчизняних законів не тільки не можна зробити висновок про авторитет римського папи в тлумаченні релігії, але, навпаки, звідси легше зробити висновок, що кожна людина вповні має [такий авторитет]. Звідси ми можемо показати також, що наш метод тлумачення Письма найкращий. Бо, оскільки найвищий авторитет у тлумаченні Письма є в кожного, то ніщо не повинне бути нормою при тлумаченні [Письма], крім природного світла, спільного для всіх. Якесь надприродне світло і якийсь зовнішній авторитет [не можуть служити такою нормою]. [Цей метод] не повинен бути також настільки важким, щоб із ним могли впоратись тільки найдотепніші філософи, але повинен бути пристосований до природного і звичайного розуму та здібностей людей, — таким є, як ми довели, наш метод. Адже ми бачили, що ті труднощі, які він тепер у собі містить, виник­ли через людську недбалість, а не через природу методу.

Розділ VIII. У ньому показано, що «п’ятикнижжя» і «книга ісуса навина», «суддів», «рути», «самуїла» і «царів» не є оригіналами. потім досліджується: чи були вони всі написані багатьма авторами, чи одним тільки, і ким саме?

У попередньому розділі ми розмірковували про основи і принципи пізнання Святого Письма і показали, що вони є не що інше, як правдива його історія. Але, хоч ця історія найвищою мірою необхідна, однак давні не дбали про неї, або якщо вони якусь [історію] й написали або передали, то вона з часом загубилася, і, отже, більша частина основ (fundamentorum) і принципів цього пізнання загинула. Це можна було б ще терпіти, якби нащадки трималися в правильних межах і те дещо, що вони одержали або знайшли, передавали своїм наступникам сумлінно, а не вигадували б новизни із власної голови. Внаслідок цього історія Письма лишилася не тільки не досконалою, а й помилковою, тобто основи пізнання Письма не тільки недостатні для того, щоб на їхній основі можна було відтворити ціле, але й неправильні. Виправлення їх і усунення загальних забобонів теології належить до мети моєї праці. Побоююсь, однак, чи не надто пізно я беруся до цього. Адже справа майже дійшла вже до того, що люди не допускають виправлень у цьому відношенні, але вперто захищають те, що прийняли під виглядом релігії. І тільки у дуже небагатьох (порівняно з рештою) лишилося, мабуть, деяке місце для розмислу, настільки широко ці забобони опанували людський розум. Однак буду намагатися з усіх сил дослідити цю справу і довести її до кінця, оскільки немає підстав уважати її цілком безнадійною.

Але, щоб показати це по порядку, я почну із забобонів стосовно істинних авторів священних книг і передусім скажу про автора «П’ятикнижжя». Цим автором майже всі вважали Мойсея. Фарисеї навіть до такої міри вперто це відстоювали, що вважали єретиком того, хто був іншої думки. І з цієї причини Абен-Езра, людина вільного розуму і непересічної ерудиції, зі всіх, кого я читав, перший, хто звернув увагу на цей забобон, не наважився відверто висловити свою думку, але спромігся тільки вказати на це в досить темних словах. Я не побоюся викласти тут це чіткіше і показати сам предмет очевидним чином. Так от, слова Абен-Езри, які є в коментарях до «Повторення Закону», такі: «За Йордаиом... лише зрозумієш таємницю дванадцяти — і Мойсей написав також закон. І ханаанеїн тоді був на землі. На горі Божій буде відкрито. Потім також ось постіль його — постіль залізна. Тоді спізнаєш істину». Цими небагатьма словами він показує і разом з тим доводить, що не Мойсей був тим, хто написав «П’ятикнижжя», а хтось інший, який жив набагато пізніше, і, нарешті, що книга, написана Мойсеєм, була іншою.

Щоб показати це, він, кажу, відзначає: 1) сама передмова до «Повторення Закону» не могла бути написана Мойсеєм, бо він не переходив Йордану; відзначає, 2) що вся книга Мойсея була дуже переконливо написана тільки по колу одного вівтаря («Повторення Закону», 27, і «Ісус Навин», 8:37 тощо), який, за словами рабинів, складався тільки з дванадцяти каменів. Із цього випливає, що книга Мойсея була набагато меншого розміру, аніж «П’ятикнижжя». На мою думку, автор [саме] це хотів передати через «таємницю дванадцяти», якщо тільки він не розумів, можливо, тих дванадцяти проклять, які є у вищевказаній главі «Повторення Закону». Про них він, можливо, думав, що вони не були написані в книзі Закону, а саме з тієї причини, що Мойсей, крім написання Закону, ще наказав левітам проголосити ті прокляття, щоб зобов’язати народ клятвою зберігати писані закони. Або, можливо, він мав на увазі останню главу «Повторення Закону» про смерть Мойсея, тому що глава складається з дванадцяти віршів. Але ні цього, ні того (що, крім цього, гадають інші) немає потреби розглядати тут більш докладно. Потім він помічає, 3) що в «Повторенні Закону» (31:9) мовиться: «І написав Мойсей цього Закони». Ці слова, звичайно, не можуть належати Мойсеєві, а належать іншому письменникові, який розповідає про справи і писання Мойсея. Він відзначає 4) місце в книзі «Буття» (12:6), де історик, розповідаючи, що Авраам проходив землю ханаанеян, додає, що «ханаанеянин тоді проживав у цім краї». Цими словами він чітко виділяє час, коли він це писав.

А відтак це мало бути написане після смерті Мойсея, коли ханаанеяни були вже вигнані і більше не володіли тими країнами. Той же Абен-Езра в коментарі до цього місця пояснює це таким чином: «І ханаанеянин був тоді в тій землі. Це, здається, означає, що Ханаан (онук Ноя) забрав землю ханаанську, якою володів піший. Якщо ж це неправильно, то тут ховається таємниця, і хто її розуміє, хай мовчить». Тобто, якщо Ханаан вдерся до тих країн, тоді буде [той] сенс, що ханаанеянин був уже тоді в тій землі, — значить, виключається попередній час, коли вона була заселена іншим народом. А якщо Ханаан перший заселив ті країни (як випливає з 10-ї глави «Буття»), тоді текст виключає теперішній час, тобто час письменника, а відтак, не Мойсея, в чию епоху насправді вони ще володіли тими країнами. Це і є таємниця, мовчати про яку він радить. 5) Він помічає, що в «Бутті» (22:14) гора Морія називається горою Божою34. Назву ж цю вона дістала тільки після того, як була призначена під забудову храму. А цей вибір гори не був ще зроблений у час Мойсея. Адже Мойсей не вказує ніякого місця, обраного Богом, але, навпаки, провіщає, що колись Бог обере якесь місце, що до нього буде прикладене ім’я «Боже». 6) Нарешті, він помічає, що в главі 3-й «Повторення Закону», в оповіді про Оґа, царя башанського, встановлено таке: «Тільки Оґ, цар башанський, позостав із решти рефаїв. Оце його ложе, ложе залізне: чи ж не воно в Раббі Аммонових синів, — дев’ять ліктів довжина його» тощо.

Ця вставка вельми чітко вказує, що той, хто писав ці книги, жив набагато пізніше від Мойсея. Бо цей спосіб висловлювання властивий тільки тому, хто розповідає про вельми давні